Перша частина трилогії «Облудні Сосни» мені дуже сподобалась. Мої очікування від книжки були дещо іншими. Я думала, це звичайний трилер. З анотації зробила висновок, що в романі йтиметься про якусь секту. Я люблю фільми жахів на таку тематику. Але ті «Сосни» мене таки ввели в облуду, бо все виявилось значно заплутаніше й цікавіше. У творі наміксовано багато жанрів. Таке враження, що протягом розвитку сюжету вони поступово змінюють один одного. Спершу в гру вступає звичайний психологічний трилер з елементами детективу. Потім читача затягує в антиутопію. А під кінець взагалі вигулькує наукова фантастика. У мене немає питань ні до персонажів (усі прописані майстерно), ні до сюжету (цікавий і динамічний, це для мене завжди головне в прозі), ні до мотивації персонажів (вона чітко простежується), ні до логіки подій і вчинків (мені все було зрозуміло). Коли я читала першу частину «Облудних Сосен», то постійно проводила паралелі з тоталітарною системою, зокрема з життям у Радянському Союзі. Крізь таку призму вчинки мешканців містечка, поведінка дітей, моральна деградація деяких персонажів були, на жаль, очікуваними й, до певної міри, зрозумілими. Читачам варто бути готовими до того, що в романі багато натуралістичних, подекуди відразливих епізодів. Проте вони цілком виправдані з огляду на сюжет, тематику й жанрові особливості твору. А ще тут є трохи постапокаліптики. Попри це, різні жанри, як на мене, дуже гармонійно поєднуються у творі й допомагають розкрити його проблематику сповна.

Друга частина трилогії мене не розчарувала. Як і в першій частині, у ній цікавий, динамічний сюжет, який тримає в напрузі до останніх сторінок. Уже значно менше натуралістичних сцен. В «Облуді» знову спостерігається певне поєднання жанрів, але акцент зміщується на детективну лінію. Думаю, вона могла б бути цікавішою, але, з огляду на шалений мікс жанрів, можна заплющити очі на те, що підозрюваних було не так багато, і головний злочинець виявився більш ніж передбачуваним. Інтриги, на жаль, не вийшло, але мені це не завадило, бо мене детективна лінія у творі цікавила чи не найменше. Ще відчутнішим у другій частині стає присмак тоталітаризму (принаймні алюзію на тоталітарне суспільство я послідовно відчитую в цій трилогії, починаючи з першої частини). У кінці «Облуди» постапокаліптичні нотки ще помітніші, ніж у «Соснах». Мені сподобалось, що в другій частині значно більше уваги приділено образам ключових персонажів. У першій переважав екшн, і не всі моменти з біографіями персонажів були зрозумілими. Узагалі б, ніколи не подумала, що з таким захопленням буду читати твір з ознаками антиутопії. Важко писати про сюжет другої частини так, щоб не наробити спойлерів до першої. Зазначу, що головний персонаж часто опинятиметься перед складним вибором, але всі його рішення й учинки для мене прийнятні й зрозумілі. Дуже напруженою буде романтична сюжетна лінія, у якій з’явиться натяк на любовний трикутник (навіть чотирикутник). Загалом, читаючи твір, думала про те, яка я щаслива, що не живу в державі, що нагадувала б «Облудні Сосни» (а у світі такі, на жаль, є; думаю, очевидно, яку недодержаву маю на увазі перш за все). І, до речі, це друга книжка з рубрики у цьому місяці, завдяки якій я раділа, що живу у своїй країні і народилася у своїй сім’ї.

Остання книжка трилогії, як і дві попередні, мені сподобалася. Щоправда, деякі питання науково-фантастичної складової сюжету залишились для мене не до кінця з'ясованими, та, навіть попри це, роман не розчарував. На початку останньої частини трилогії життя міста опинилося під серйозною загрозою. Рішення Ітана наприкінці другої частини вплинуло на всіх містян і, намагаючись виправити ситуацію, він ризикує власним життям. Мені подобалося спостерігати за розвитком цього персонажа. Якщо на початку першої частини він був розгубленим, певною мірою, інфантильним, егоїстичним у своєму ставленні до дружини й сина, то під кінець трилогії став більш мужнім і відповідальним. А коли з'явилась загроза того, що його дружину може відвоювати інший, Ітан взагалі розкрився для мене з неочікуваного боку... Дуже все накручено в любовному чотирикутнику, але розв'язка цієї сюжетної лінії мені загалом сподобалася, хоч стосунки персонажів подекуди видавались дуже дивними й нелогічними. Також мені сподобалося те, що Ітан не уподібнився Пілчеру і не прийняв наприкінці твору одноосібне рішення за всіх мешканців містечка. Думаю, в майбутньому він стане гарним лідером. Основний конфлікт останньої частини трилогії розв'язався, проте фінал все одно до певної міри є відкритим. Письменник залишив для себе шляхи для продовження цієї серії, і мені було б цікаво дізнатися, як складеться життя Ітана, мешканців Облудних Сосен і всього людства в майбутньому.

Гострий і непередбачуваний роман про пам’ять, яка може змінювати реальність. Блейк Крауч створює світ, де кожен спогад стає потенційною пасткою, а детективне розслідування переплітається з науковими відкриттями, змушуючи ставити під сумнів саму природу часу та ідентичності.

Динамічний науково-фантастичний трилер, який змушує замислитися про межі науки та людяності. Історія Лоґана Рамсея поєднує високі ставки шпигунських пригод, карколомні наукові відкриття та глибокі етичні дилеми

Мені сподобалось, були моменти, коли потрібно було перечитувати декілька разів, щоб зрозуміти написане, але загалом відповідає очікуванням. От що трохи зіпсувало враження, так це цитата на початку книги.

Наче і цікавий задум, але дуже погано розкрита тема. На жаль. Розчарування.

Нейробіолог Гелена досліджує наслідки хвороби, що руйнує пам'ять, і мріє їх побороти — допомогти матері. Послуговуючись благородною метою, вона винаходить машину, здатну зберігати згадки й повертати в минуле. Але люди починають переживати хибні спогади, згадувати життя, яких не було, смерті й події, що не наставали, — усе це ламало психіку та призводило до самогубств. Історія змушує задуматися про неодмінні наслідки добрих винаходів у поганих руках, які можуть призвести до знищення світу й людства, — до катастроф. На початку книга інтригувала, занурювала в найпотаємніші кутки науки, досліджень і людських спогадів, у намагання відновити рівновагу й запобігти жахливим наслідкам. Та згодом з’явилася певна однотипність: численні переміщення, невдачі, надмірне ускладнення сюжету. ?«Вранці все стане краще. З'явиться світло і повернеться надія.»