Я фанат серії "Опісля" Анни Тодд і коли я дізналась що в неї вийшла нова серія, то мені безумовно хотілось її прочитати, але на жаль в неї не просто так набагато нижчі оцінки і сама історія мене засмутила. Каріна та Кейл могли би стати чудовою парою, в якій вони дуже доповнюють один одного. Але вони надто тупі щоб казати прямо про свої почуття і нормально обговорити свої відносини. Так, він їй не усе розповів, але коли ми одразу стаємо повністю відкриті з людиною через тиждень знайомства? Та ніколи! І потім ці страждання, що вони закохані один в одного, але усе так важко відбуваються усю 2 частину. Порівняно з "Опісля" тут вважай дуже платонічні відносини. Навіть жодного опису нормального с*ксу не було. Тільки орального і то трохи? Відносинами головних героїв я теж не прониклась. Були постійні описи про хімію між ними і що вони відчували поряд, але мені воно не передалось, було дуже прісно і несмачно. 3 частина вже вийшла англійською і я чекаю на переклад просто щоб закрити гельштат цієї серії і логічного завершення історії, тому що почалась вона на похороні і досі не було зрозуміло на чиємо. А ще щоб пояснили що відбувалось з героями 2 роки між подіями книги та цим похороном. Проте серія читалася легко і головна героїня доволі приємна дівчина. Хоч і її відносини і згадки про маму теж були мені не довоподоби.

Це мені покарання за нестриманість! Я прочитала другу книгу цієї романтичної історії, навіть уночі читала, і що? А нічо! Це ще не кінець!!! Чого мене не попередили, що це не кінець?! Я тепер ще більше заплуталася: хто помер, хто живий, і хто з ким одружився) І, взагалі, я на Санту Барбару не підписувалася!!! У другій книзі мене вибішували майже усі герої. Ну, головні так однозначно. Вони поводилися, як йолопи. Ображалися, сперечалися, надумували, гальмували, безперестанку розмовляли, балакали, патякали. Я розумію, що на військовій базі усі, як павуки у банці, але ж, Боже, як це нудно. Хоча авторка про все це знає з власного досвіду, тому, переконана, що описано дуже правдиво. А ці постійні пиятики!!!. І додайте сюди ж посттравматичні синдроми і факт, що одружуються військові раніше, ніж їм американське законодавство дозволяє вживати алкоголь. Коротше кажучи, такоє... "— Каро, у армії трапляється чимало лайна, це правда. І якщо ти почнеш шукати його, то неодмінно знайдеш. Але загалом життя там легше. Чіткий розпорядок, щодня гаряче харчування. Я волів би, щоб ти думала лише про хороше і не зациклювалася на поганому. Схоже, це і були наші нові стосунки". Усе, Залізла на німецькі сайти і зрозуміла, що третя книга уже є. Вимагаю закінчення. Інакше, для чого мені оце усе? Хоча, нехай це буде моя найбільша проблема.

У мене дома дві книги, назви яких пов'язані з зірками. А мені хотілося щось інше. Знайшла. І що ж - незакінчена романтична історія. Супер) Отже, вона - 20-річна дівчина, що працює масажисткою, має брата-близнюка, купу комплексів та проблеми спілкування з батьком-військовим, мачухою. Він - темношкірий військовослужбовець, її ж віку, шукач правди і гарний друг. Проблема - вони кохають одне одного, але не разом через батька, брата і дурню. І це не спойлер, те, що вони не разом, написано на початку історії, а потім ми читаємо, як так сталося. Читається легко і швидко, хоча в тексті є одруківки. Легкість мені сподобалася, історія теж, але постійно ловила себе на думці, що якісь ці герої дорослі, часто розмірковують і поводяться не як 20-річні. Хоча, може, є і такі, просто я такою не була) "- Мабуть, так, — нарешті промовив він. — Я просто хочу бути гарною людиною. Я знаю чимало людей — і наближених до церкви, і ні. І серед них є однаково погані й хороші. Є стільки всього, чого ми ще не здатні осягнути... Я радше зосередився б на тому, як зробити світ кращим, аніж думати, як ми тут опинилися. Принаймні поки що, — він говорив так упевнено." Отже, тепер буду читати продовження. Радує принаймні те, що мені не треба чекати для цього рік)