Обожнюю Андрія Сем’янківа за вміння пояснювати складне просто. У цій книжці він проводить нас через хаос «медичних порад». Від всім знайомих бабусиних методів до інста-експертів.. Тут немає моралізаторства. Тільки іронія, факти і тверезий погляд на речі. Читаючи про гомеопатію, «фуфломіцини» чи антибіотики, нарешті починаєш розуміти, як це працює (або не працює взагалі)🤫 Книжка про критичне мислення, відповідальність за своє здоров’я і вміння не довіряти всьому підряд, навіть якщо це звучить дуже переконливо. Якщо коротко: читати всім. Особливо тим, хто хоч раз гуглив симптоми і вже подумки писав заповіт 😅

Напевно такі книги просто не для мене)) Але кінцівка була для мене шокованою

Це напевно моя перша книга в цьому жанрі. Зайшло, залюбки почитаю ще цього автора. Сподобався кінець, неочікувано, хоча я підозрювала, що це ще не кінець;))

Перші ~100 сторінок — суцільний лікар-невдаха, в якого нічого не виходить, і вже думаєш: ну скільки можна? А потім історія різко закручується — напруга росте, відірватися стає неможливо. Місцями бридко, навіть неприємно, але саме це і тримає. Читаєш крізь огиду — і хочеш ще. Книга не комфортна, зате дуже чіпка.

Напружена й темна історія про межі моралі та ціну вибору. Книга тримає в напрузі, не прикрашає реальність і змушує замислитись, як легко звикнути до того, що ще вчора здавалося неприпустимим.

Думаю, з вами нечасто таке траплялося, коли від книги буквально нудить, але ви вперто продовжували рухатися сюжетом І до всього, дивувалися тому жахіттю, що так вміло описав автор Проте саме в цій книзі найбільше страшив не сюжет, а те, що це відбувалося(-ється) насправді: у нас, у нашій медичній сфері, на наших митницях, з нашими професійними лікарями-трансплантологами, з пацієнтами, які ладні вхопитися за останню соломинку надії Моя давня книга-бажанка, яка без перебільшення залишилася в пам'яті назавжди. Своєю історією вона б’є прямо в груди, змушує відчувати огиду (так, тут багато огиди), гнів, відчай і водночас неймовірну цікавість, бо ж неможливо відірватися, навіть тоді, коли хочеться книгу згорнути й більше до неї не повертатися Сем’янків розгортає перед нами світ, у якому людське життя знецінене, а тіло стає лише набором деталей І, на жаль, це аж ніяк не вигадка, не фантазія, а реальність, яка зовсім поруч Найстрашніше - це відчуття, що все це не десь там, не в абстрактному "іншому світі", а тут, у нашій країні. І ти розумієш: лікар, якому ти довіряєш своє здоров’я, може виявитися частиною цієї жахливої схеми, а людина, яка обіцяє врятувати і допомогти, може продати, не повівши бровою Чи можна назвати історію Севи історією-попередженням? Дзеркалом, в яке так боляче дивитися, але відвернутися неможливо? По-моєму, без сумнівів! Адже автор показує, як легко розмиваються межі між професіоналізмом і злочином, між покликанням і жадібністю, між обіцянкою і зрадою Книга залишає після себе, гіркоту, тривогу, роздратування, але одночасно й нове розуміння Це точно не приємне читання Воно важке, темне, болюче, але водночас необхідне Бо інколи література існує саме для того, щоб розплющити нам очі, навіть якщо ми не готові бачити

Для мене ця збірка не є ідеальною. Вона рвана, деструктована, в ній багато бруду, дрібка матершини... але яка ж вона до біса шикарна. Ця ритміка, колорит асонансів, співзвуч, які грають на язиці, не можуть лишити байдужими. Це більше нагадує не збірку поезій, а повноцінний роман. Бо окремі фрагменти формують портрет героя: ветерана війни, який бачив смерть, каліцтва, думками не виходить із бліндажа. Тил йому чужорідний, зіпсутий, забутий. Бачу дещо схожого зі стилістикою Кривцова, але відчуття безпросвіття не таке сильне від "Тонкої коричневої лінії". Певно бо вона не настільки сумно-трагічна та патетична... однак все одно залишає гіркоту всередині. "Танці з кістками" написано теж рукою Андрія Сем'янківа і, на мою думку, і в прозі, і в поезії він має неймовірний хист.

Незаконна медицина, сірі будні у Києві, заборонене кохання, пошуки сенсу в житті невдахи-патологоанатома - це фрази, якими б я описала дану книгу. Оскільки це український автор, він дуже точно передає саме українську медицину та життя в Києві, тому читати було дуже класно! Динамічний, цікавий сюжет, моментами з різкими поворотами - в цій книзі є все, що треба. Фінал просто підпал, зовсім не очікувала побачити того, що побачила Якщо я вас заінтригувала, то розкажу трошки сюжет : київський патологоанатом, який працює 7 днів на тиждень на двох роботах, постійно не вистачає грошей, має громадянську дружину, яка хоче, щоб вони одружилися, народили дитину, але йому якось байдуже чи так буде, як є, чи якось інакше, стареньку машину - така знайома картина бідності Києва. Він відчуває себе повним невдахою, повністю розчарованим у житті, однак, в один момент йому набридає таке життя, і він погоджується на незаконні методи медицини (не буду вдаватися в подробиці, щоб не заспойлерити), все йде дуже навіть добре, він починає заробляти більші гроші, життя починає налагоджуватися, аж тут йому в практиканти дають молоду лікарку, чи зможе він крутити з нею свої схеми? А чи не дасться це в знаки в їхньому з дружиною житті? З часом йому поступають все більші й більші пропозиції, і, відчувши смак розкішного життя, він уже не може відправитися все далі й далі лізти в незаконний заробіток. У що ж йому це все виллється, та чи не зайде він занадто далеко?