Збірка 12 фантастичних оповідань наших українських авторок. Збірка про війну, силу роду, жіночу силу, кохання, втрату, віру, надію, вибір та магію з елементами фентезі. Тамара Горіха Зерня "Потяг." "Я все ще бачила сни про потяг, але жодного разу він не зніс мене..... Я знаю, що колись це зіткнення відбудеться. Я навіть хочу подивитися, чи зможе він зрушити мене з місця." Ірина Грабовська "Вогненні серця." "Усі хочуть жити. Просто є люди, у серці яких - вогонь." Наталія Довгопол "Левке." "Мало ж бути хоч щось незмінне, неопалиме в цьому світі. Бо інакше за що нам, людям, триматися, коли вночі, у темряві порожньої кімнати, серце калатає, а душа провалюється в прірву." Олена Захарченко "Воїн і річка." "Але річка бігла за своїми вічними природними законами, і війна наша в її тисячолітньому житті була тільки дрібним епізодом." Дара Корній "Морельковий чай." "Війну легко розпочати... Війну з собою, війну проти себе, війну проти всіх... А закінчити?" "Вони лишень чоловіки. Вони не воїни. Жінка ти чи чоловік - для війни й на війні це байдуже. На війні ви в рівних умовах: ти або воїн, або йди додому." Олена Кузьміна "Тримай землю!" "Вибору жодна з них не мала. Вони не вибирали цієї клятої війни, не вибирали скажених сусідів, які в один день зруйнували все, що люди будували роками." Наталія Матолінець "Дальні покої." "Усе, хай би що діялося, колись мало ся скінчити. Навіть війна." Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль." "Перетворила власне світло на темряву. Знищила всіх, хто напав на її дім. Ба більше, знищила пам'ять про них." Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені." "Війна відібрала в мене дім...Не війна...Твій дім знищили конкретні люди. У них є ім'я, прізвище, скоріше за все, є сім'я, діти, батьки, куми, друзі, з якими вони збираються на свята, п'ють горілку, жартують." Дарія Піскозуб "Смертеікло." "То не страх, а оберіг! Кого дух смерті пильнує, той спатиме міцного!" "Любов - до землі, до родини, до життя. Лють - до смерті та болю..." Юліта Ран "Позивний “Мавка”." "Твоя земля. Ти коріння від її коріння. Нікуди не їдь звідси. Чуєш?" Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу." "Страх каже: зупинися, не роби нічого. Натомість Любов вимагає дій." Мені сподобалися не все, але "Позивний Мавка" та "Морельковий чай" я плакала вони в саме серце, ще мене тронули "Насіння в моїй кишені", "Смертеікло!" та "Потяг". Прочитавши збірку віриш в краще, маєш надію на нашу перемогу, на силу нашого роду, яка обов'язково нас захистить та допоможе. Наш народ не побороти!

Цікава збірка, в якій представлені 12 оповідань українських авторок, основною темою яких, так чи інакше, є війна. Тут і любовні історії, відьомство, містика, але все через призму війни. Ну а як інакше? Які часи, такі і голоси. Деякі оповідання не зачепили зовсім, деякі сподобались, деякі запам'ятались. Ну на те це й збірка оповідань) Читається, не дивлячись ні на що, досить легко. Все наче зрозуміло, все знайомо. Для мене оповідання (так, я вже сто разів казала) - найулюбленіша форма, а ще чудовий привід познайомитись з автором. Тож деяких взяла до уваги і тепер буду читати їх об'ємніші твори. Окреме задоволення — оформлення книги та ілюстрації.

Дуже сподобалась ідея об'єднати під однією обкладинкою різноманітні твори сучасної української фантастики, сподобалась тематична різноманітність та жіночий погляд на світ. У збірці представлені різні жанри фантастики: від постапокаліптики до фентезі. І безумовно мені "зайшли" не всі оповідання, але такий формат дозволяє кожному знайти щось цікаве для себе, а крім того ближче познайомитись з сучасною жіночою українською прозою. Збірка демонструє, що українські письменниці мають величезний потенціал і створюють цікаві та актуальні твори вплітаючи в них важливі соціальні теми, такі як гендерна нерівність, війна, екологічні проблеми. Проте, як на мене, не всі історії мають однаковий рівень пропрацювання - деякі здаються занадто короткими або не до кінця розкривають свої ідеї. Але незважаючи на певні недоліки, книга заслуговує на увагу.

Це не просто збірка оповідань сучасних українських авторок, яка залучає читачів у експерименти зі стилем та жанром, а й занурення у світ української мітології та фольклору, переплетене з болем і надіями сьогодення. Через історії червоною ниткою проходить тема вiйнu, яка додає збірці особливого емоційного звучання. Мотанка тут — не просто оберіг чи зв'язок із предками, але й метафора сили, стійкості та захисту, якими наповнені наші дні. Кожна історія торкається цих тем по-різному, показуючи, як минуле й сучасне перегукуються у складний час ? Мої улюблені історії – "Тримай землю!" та "Дальні покої". Вони відгукнулись мені по-різному, але найбільше. ?"Тримай землю!" написана надзвичайно живо, відчувається, що авторка пропустила історію крізь себе й додала дещо з власного досвіду. Цей твір справді захоплює емоційною щирістю да дрібкою абсурду. ?"Дальні покої" зайшли моторошною ідеєю та дбайливо продуманою атмосферою, що підкреслює майстерність авторки як у короткій, так і великій прозі. Водночас були деякі історії, які хоч і не залишили глибоких вражень, та все ж мають свої цікаві моменти та оригінальні деталі. Кожен твір у збірці несе щось особливе, що може відгукнутися різним читачам. Адже кожна учасниця цієї літературної лялечки вклала душу в роботу і це відчутно. Варто нагадати як важливо читати й підтримувати українських авторів та авторок, адже такі книги як "Мотанка" зберігають та переосмислюють наше культурне надбання, приносячи в літературу щось свіже. А ще це можливість "спробувати" стиль різних авторок і можливо продовжити вже з романом, детективом або фентезі історією ?

Це не просто збірка оповідань сучасних українських авторок, яка залучає читачів у експерименти зі стилем та жанром, а й занурення у світ української мітології та фольклору, переплетене з болем і надіями сьогодення. Через історії червоною ниткою проходить тема вiйнu, яка додає збірці особливого емоційного звучання. Мотанка тут — не просто оберіг чи зв'язок із предками, але й метафора сили, стійкості та захисту, якими наповнені наші дні. Кожна історія торкається цих тем по-різному, показуючи, як минуле й сучасне перегукуються у складний час ? Мої улюблені історії – "Тримай землю!" та "Дальні покої". Вони відгукнулись мені по-різному, але найбільше. ?"Тримай землю!" @o.lena.kuzmina написана надзвичайно живо, відчувається, що авторка пропустила історію крізь себе й додала дещо з власного досвіду. Цей твір справді захоплює емоційною щирістю. ?"Дальні покої" @nataly_matolinets зайшли моторошною ідеєю та дбайливо продуманою атмосферою, що підкреслює майстерність авторки як у короткій, так і великій прозі. Водночас були деякі історії, які хоч і не залишили глибоких вражень, та все ж мають свої цікаві моменти та оригінальні деталі. Кожен твір у збірці несе щось особливе, що може відгукнутися різним читачам. Адже кожна учасниця цієї літературної лялечки вклала душу в роботу і це відчутно. Варто нагадати як важливо читати й підтримувати українських авторів та авторок, адже такі книги як "Мотанка" зберігають та переосмислюють наше культурне надбання, приносячи в літературу щось свіже. А ще це можливість "спробувати" стиль різних авторок і можливо продовжити вже з романом, детективом або фентезі історією ? Окремо відзначу чудове оформлення книги ?✨️: від оригінальної обкладинки й зрізу до ілюстрацій, які супроводжують кожну історію, додаючи їм ще більше виразності та атмосфери. Тож "Мотанка" – це не тільки читання, а й естетичне задоволення, справжня перлинка на полиці.

Відразу прошу не кидати тапками… Я рада, що виграла цю книгу, бо вона відразу посіла своє місце у моїх бажанках, а її краса просто заворожує?? В збірці 20 містичних, фантастичних оповідань про силу жінки…але зараз ми не про дух, а саме певні потойбічні, магічні сили, які відкриваються під час того коли нам, жінкам болить найбільше. Кожне оповідання розкриває жінку як сильну в плані духовності особу, яка в критичних ситуаціях набуває містичні властивості, котрі можуть врятувати. З прочитаних оповідань, на жаль, мені сподобались лише «Потяг», «Левке», «Насіння в моїй кишені», «Смертеікло» - ці оповідання мені відгукнулись найбільше і сподобались? Всі інші були не погані, але інколи мені навіть не хотілось продовжувати читати. Занадто багато я, мабуть, очікувала від цієї гарнющої книги.

Як і в кожній збірці: пара дійсно класних, пара лютєйшего крінжа і основна маса таких, що нічого б не втратив, якби не читав. ❗️ Тамара Горіха Зерня "Потяг": прекрасне, прекрасне! Іронічне, магічне рівно на стільки, скільки магії в кожного з нас в побуті, дуже тепле, хоча й вайбує "Кладовищем домашніх тварин" Кінга ? ❗️ Ірина Грабовська "Вогненні серця": сеттінг Леобургу, буквально описує Революцію гідності, але в тих умовах. Місцями натягнуто-пафосне і з ОТАКЕННИМ роялем в кущах (ну, але це можна пробачити, все-таки розмір оповідання обмежує в довгоіграючих інтригах). Тим не менш, захотілося нарешті прочитати сам "Леобург" ? ❗️ Наталія Довгопол "Левке": красива легенда про Зміїний острів з усіма плюсами та мінусами казковості. Але гарне. ❗️ Олена Захарченко "Воїн і річка": геть не сподобалося! Мало того, що вчергове спекуляції на темі надприроднього — мовляв, це русалки намовили Ірпінь розлитися навесні 2022-го, що загальмувало наступ русні, так ще й стиль викладу нерівний. Такоє, коротше. ❗️ Дара Корній "Морельковий чай": не сподобалося ще більше ?‍♀️. Соплежуйна маніпулятивна неузгоджена історія із диріщами в сюжеті розміром з кавун на 6-7 кг. ❗️ Олена Кузьміна "Тримай землю!": чергова беліберда із черговими "жартиками" рівня "Уральськіх пєльмєнєй" (тієї ж етимології), які вже сьогодні незрозумілі половині читачів, я вже мовчу про прочитання через рік чи два. І так, буквалізація метафори не завжди спрацьовує на користь оповідання, інколи виходить х-ня. Про що і маємо підтвердження. ❗️ Наталія Матолінець "Дальні покої": друге найсильніше оповідання в збірці (чи то пак навіть перше, бо — вибач, Тамаро, — але це мені зайшло навіть більше за "Потяг"!). Дуже виважене, дуже тілесне, максимально горорне й готичне. Я сама не очікувала, що це напишу, але є як є — це діамант збірки. ❗️ Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль": спроба в ідею відплати, але слабко, дуже слабко. І хто-небудь, заберіть в наших авторок кнопку пафосу, ну німажліва™ же. ❗️ Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені": все чудово, якби не чергові пламенно-постулатні лозунгові діалоги. Не всі, звісно, епізоди з дитячою мовою прекрасні, але решта... ❗️ Дарія Піскозуб "Смертеікло": черговий пафос на пафосі. І та сама проблема, що й в Кузнєцова в збірці "Нічний сеанс" — формат оповідання не дає місця для одночасно і рухів сюжету, і нормального інтро в світобудову. ❗️ Юліта Ран "Позивний «Мавка»": знову, як і в Захарченко, спекуляція на надприродньому. Мене від цього верне, скажу відверто. ❗️ Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу": отут я ржала, що бобер в ожині. Але не від сюжету, а від ідеї, що якась Хвороба (з великої літери, звісно) та якісь Вороги (так само з великої літери) під час Війни (помічаєте закономірність, та?) призвели до появи Народу (гм-гм), що здатні, що равлики, міняти стать силою думки. Туди-сюди, скільки завгодно разів. Повністю, із зміною кістяку. Але тільки після 12 років. Коротше, трагізмом світу не прониклася, такоє. #Дафа_радить буквально пару оповідань #Дафа_не_радить також пару оповідань

«Мотанка» – це збірка короткої прози від чарівних українських авторок. Це крик душі тисяч, мільйонів жінок, вилитий на папері. Книга-оберіг, яка захищає, вберігає, зцілює. «Потяг» Тамара Горіха Зерня. Від бабусі до старшої онуки передається у спадок дім, яблуневий сад і сила, від якої не відмовляються. Вона звикла все прораховувати, планувати, в її житті немає місця непоясненному. Війна все змінила. В мить найбільшого розпачу, вона повернулася додому, до свого коріння, до сили поколінь жінок її роду. Така реальна історія, що дрібка магії в ній навіть не відчувалася магією. Історія про віру і надію, які сильніші за злу силу, і здатні на надзвичайне. Прочитавши я не могла не задуматися, як би вчинила на місці героїні. Що краще, віддатися на поталу долі чи взяти нить у власні руки і самому творити її складне плетиво? «Вогненні серця» Ірина Грабовська. Анет любить своє місто. Леобург – центр науки, просвітництва і бунтарства. Був таким, поки його не очолив Оздемір. Вільні душею та сміливі серцем леобуржці повстали. Сім'я Анет тікала у безпечний Краків, але дівчина вибрала боротьбу. Спільна мета об’єднує, і вже неважливо, чи ти донька аристократів, чи син творчих. Історія у стимпанк всесвіті "Леобургу" про вибір, боротьбу, сім'ю та кохання, насінини якого проростають навіть у найтемніші часи. «Левке» Наталія Довгопол. Острів Зміїний, він же острів Ахілла, Білий, Левкос. Кораблетроща мала стати його кінцем, а маленький острів став порятунком. Макарія зустрів Левке коли вважав, що життя його скінчилося. Юна, прекрасна, чуйна. Вона полонила серце розбійника, але давні звички виявилися сильнішими. Через призму грецької міфології пані Наталія відкрила іншу історію таємничого острову. Атмосферна оповідь, співоча мова, моторошна кінцівка. В мене склалося враження, що я читаю один з давно втраченим міфів, який авторка віднайшла, вдихнула в нього життя і виклала на сторінках. Найтемніший з творів авторки, які читала і тепер ну дуже хочу прочитати ще темних казок від пані Наталії. «Воїн і річка» Олена Захарченко. В більшості річок України жіночі імена. Просто співпадіння чи частинка таємних втрачених знань? Марина з тероборони з бойовим псевдо Русалка. Не через довге волосся, зовсім ні. Вона говорить з річками, наказує і спонукає їх стати на захист рідних земель, розмивати дороги, топити окупантів. Коротка бурхлива історія про русалку, яка використовує всі можливі сили заради боротьби з ворогом. «Морельковий чай» Дара Корній. Вона побачила його на площі Ринок. Він танцював вальс. А далі була кров, морозиво біля фонтану з Нептуном, морельковий чай бабусі-балерини. Вона покохала з першого погляду: міцно, свавільно, безумовно, назавжди. Вона відпустила, але не змогла забути. Йшли роки, почуття не змінилися. Вона в Україні, він у США. Війна все змінила. Ця історія розбила моє серце, проникла у мої думки. У ній сплелися чуттєвість, тепло, пристрасть, смуток, злість, зневіра, надія. І трішки древньої сили, яка тече в крові жінок. «Тримай землю!» Олена Кульзміна. Пустинні вулиці завжди людного Києва. Відкритий маф здається справжнім дивом, в якому ще зовсім юна дівчина продовжує працювати і дарувати людям ту маленьку дрібничку, яку може, бо живе поряд. Оля не може жити, як раніше. Не може працювати, не хоче тікати разом з сестрою. Вона хоче жити. На рідній землі. І готова всіма силами її тримати. Історія про вибір жінки у часи війни. Шукати порятунку на чужині чи залишатися на рідній землі - вибір кожної. І правильного рішення немає. «Дальні покої» Наталія Матолінець. Маґда залишилася сама. За роки навали московитів і німців вона втратила всіх, кого любила. Вона ощадливо заварювала залишки кави, берегла останні панчохи, а у вільну хвилинку напоювала настоянкою чергового нікчему. Це сильна історія з темною атмосферою. Я захоплювалася стійкістю Маґди. Вільна, смілива, нестримна, справедлива у своїй жорстокості. Залишившись самотою, вона не впала у відчай, Маґда показала клятим окупантам, що стане з ворогами, як зайдуть на відьмацькі землі. «Трійка. Четвірка. Нуль.» Анастасія Нікуліна. Вона приходить вночі. Перший, другий стук – попередження. Третій – вирок. Та, хто несла світло, стала посланцем темряви. Він прийшов на чужу землю воювати, грабувати, руйнувати. І він на ній залишиться. Назавжди. Найтемніша та наймоторошніша історія з усіх. Яке ж я отримала від неї задоволення! Жорстоке, страхітливе і безумовно справедливе покарання для загарбників. «Насіння в моїй кишені» Ореста Осійчук. Марі дев’яносто чотири. В її життєвий шлях помережений втратами, болем, стражданнями. Вона давно втратила надію, роки похитнути її стійкість, Мара готова померти. Що їй та війна, коли з дня на день вона очікує на смерть, якої вже давно не боїться. Доля думає інакше. Спочатку дикий пес, справжній примарний велетень, а потім три заблудлі душі. Мати і дві близнятки: одна дзвінка і невтомна, інша мовчазна і непорушна. Їм нікуди йти, а Мара не здатна їх відпустити. Історія про невтомну боротьбу та стійкість. Про незламних жінок, які живуть на нашій землі не одне покоління. Я плакала над кожною сторінкою. Клятий ворог століттями забирає в нас спокій, кохання, життя. Але завдяки таким жінкам як Мара, ми вистоїмо. «Смертеікло» Дарія Піскозуб. Покоління за поколінням Вдовині прерії страждали від набігів самойців. Але це особлива земля. Загиблі її не полишають. Поцілована Смертеіклом, вона здатна їх бачити. В мить, коли ворог наступає, а шансів на порятунок немає, мертві прийдуть на поміч. Як і кожна історія зі збірки, вона пронизана болем. Вона з новою силою пробудила лють та ненависть в моєму серці. Безсилля не на часі, і навіть мертві на нашому боці. «Позивний "Мавка"» Юліта Ран. Доля обдарувала Марту двічі. Маленькою дівчинкою вона бачила сни. Дивні, чарівливі, казкові. Марта виросла, сни змінилися. Сповнені крові, жорстокості, смерті. Марта довго боролася з власним даром (прокляттям). Вона лише безмовно спостерігала, нездатна нічого змінити. Війна це зробила за неї. Сильна пронизлива історія про вибір, пам'ять, миті, які відділяють життя від смерті. Про кохання з першого погляду, коли три дні здаються цілою вічністю. Історія, пронизана любов'ю, печалю, сміливістю і силою, яка не залишає байдужою і торкається самої душі. «Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу» Світлана Тараторіна. Ользі дев’яносто. Вона прожила довге життя, виростила доньку і онуку, кохала, втрачала і снила. Про сяйливого юнака, який не міг існувати у їх світі. Ольга не задавала питань, але саме їй судилося знайти відповіді. Найдивніша історія з максимально неочікуваною розв’язкою. Про життя жінок у постапокаліптичному світі, про сім'ю, материнство, кохання, виживання. Повчальна історія, яка спонукає до роздумів про можливе майбутнє. Перед тим як читати, підготуйтеся морально – буде важко. Заваріть теплого чаю чи кави, запасіться хустинками і читайте. Читайте, бо ці історії того варті.