Нові відгуки

Це моє перше знайомство з Алі Гейзелвуд, і як на мене, то доволі вдале. Варто зазначити, що це не роментезі (як я спочатку думала), а паронормальний роман. Тобто в центрі сюжету тут саме романтичні стосунки між двома головними героями, а не складний фетнезі світ із усіма подробицями. Мені сподобались гострі діалоги, почуття гумору головної героїні та розвиток стосунків нашої пари. Це було легко і розважально, чудова книга, щоб відпочити та відволіктись. Особливої перчинки додають сцени 18+ з незвичайними анатомічними подробицями.

«Наречена» Алі Гейзелвуд стала моїм першим знайомством із письменницею — і хоч старт був повільним, далі історія затягнула з головою. ⠀ 📖 Спочатку мені було складно втягнутись: сюжет не надто вибуховий на перших сторінках, але щось у стилі Гейзелвуд тримало. А тоді сталося “оце воно!” — і я з головою поринула у фентезійний світ, де правлять вампіри, перевертні й… неймовірно харизматична Мізері. ⠀ ❤️ Вона стала для мене справжнім відкриттям: її іронія, самоіронія та гострі саркастичні діалоги — просто задоволення. І хоча сюжет загалом не надто складний, у ньому вдало поєднуються гумор, романтика та трохи напруги. ⠀ 🔥 Для поціновувачів enemies-to-lovers з фентезійною атмосферою — мастхев!

На перших сторінках книга просто закохує в себе. Атмосфера, напруження між героями, політична інтрига та вороже-романтична динаміка між вампірами і вовками - усе це звучить дуже потужно. Головна героїня, Мізері Ларк, донька впливового вампірського радника, змушена вийти заміж за Лоу Морленда, альфу зграї вовків. На перший погляд - це політичний шлюб заради миру між ворогуючими расами. Але справжня мотивація Мізері глибша - вона хоче знайти свою зниклу подругу Серену. Її згадують протягом усієї книги, як тінь із минулого, що не дає спокою. Цей особистий мотив додає Мізері людяності й глибини. Вона не просто жертва обставин, вона діє. Її стосунки з Лоу поступово змінюються: від ворожості до довіри, а згодом - до справжніх почуттів. Їхня хімія - одна з найсильніших сторін книги. Але, на жаль, у другій половині динаміка починає просідати. Деякі сцени здаються затягнутими та банальними, а сюжет часом топчеться на місці. І хоча та сама подруга, пошук якої був головним рушієм дій героїні, таки з’являється в фіналі - цей момент виглядає трохи зім’ято. Після стількох згадок, хотілося більшого драматизму або несподіванки. Роль Серени у фіналі - мінімальна, що залишає легке розчарування. Фінал - романтичний і зворушливий, але дещо передбачуваний. Хотілося глибшого завершення сюжетних ліній, особливо щодо політичного союзу й майбутнього Мізері в зграї. Книга приємно дивує початком, тримає емоційно завдяки особистим мотивам героїні, але ближче до кінця втрачає темп. Історія варта уваги, особливо для тих, хто любить фентезі з коханням, інтригами та краплею драми. Загалом - непогане читання, якщо ви хочете втекти від реальності та зануритись у світ, де вороги можуть покохати одне одного. Це ідеальна книга на один вечір, коли хочеться чогось легкого, романтичного й трохи фентезійного.

Нууууу так собі якщо чесно, після її майже прочитання зрозуміла, що книги такого жанру не для мене, не змогла я дочитати до кінця, головна персонажка бісила + російський персонаж і згадка про росію, ну камон у східній частині Європи не існує більше країн? Більше книг цієї авторки не купуватиму😊

🤨 Алі Гейзелвуд — остаточне «ні» для мене 🤪 Читаючи перший ромком Алі Гейзелвуд, я пообіцяла собі: більше — жодної її книги. Ну не моє. Не чіпляє. Не цікаво. Але «Наречена» всюди миготіла з обіцянками чогось зовсім іншого: «фентезі!», «темні створіння!», «не так, як раніше!». Тож вирішила дати авторці ще один шанс. 🥰 Ідея справді інтригуюча: головна героїня Мізері — вампірка з давнього клану, яка мусить вийти заміж за альфу перевертнів, щоб укласти політичний союз і уникнути війни. Класична тема ворожих рас, вимушеного шлюбу, ненависті, що поступово переростає в щось більше... Звучить багатообіцяюче. 📖 150 сторінок потому — нудьга, як вона є. Суцільне «ну коли ж щось почнеться?!». І от коли, здавалося б, нарешті щось зрушує з місця, я ловлю себе на думці: «Стоп, та це ж Сутінки, тільки в альтернативному варіанті, де Белла вже вампірка, але замість Едварда обирає… ну, того вовкулаку (я забула, як його звати)». 🤔 Так, згодом дійсно стає трохи цікавіше. Але не настільки, щоб хотілося ковтати сторінку за сторінкою. Сюжет розтягнутий, динаміка ніби є, але вона якась штучна. Авторка намагається нагнітати, будувати напругу, розкривати характер героїв — але все це, як на мене, не працює. 🥸Цією книгою я остаточно переконалась: Алі Гейзелвуд — не моя авторка. Не моя історія. Не мій стиль. Тому прощаюсь з її творчістю без жалю.

Читається на одному диханні. Неймовірний головний герой. Цікава і бентежна історія про міжвидове кохання, яке мало б бути заборонено всіма можливими правилами,але ні…це доля.

Для мене ця книга — певним чином цікавий випадок, бо вона мене настільки затягнула, шо я читала вночі (чого зазвичай не буває), можливо, завдяки певним завищеним очікуванням від відгуків 😌 Прямо жити не могла, треба було дочитати 🤩 Сюжет, у порівнянні з «гіпотезою кохання», більш динамічний та цікавий, як мені здається, але що там, що тут, я зразу зрозуміла, хто буде головним "антагоністом"😁 Є 🤏🏻 відчуття, що метелики в животі на «гіпотезі» були більші, бо там було взагалі незрозуміло, що він собі думає, а цей чоловік вже з половини книги визначився і сказав це вголос)))) Я заздрю головній героїні, бо я б не змогла бути такою ж спокійною, як вона 😁 Якщо чесно, аналізуючи, розумію, що у житті такий мужик як цей — ідеал 🙂 Жарти, розум, аура на 10/10😌 Загалом лишилася приємно вражена, чудова книга!

Легенький ромком від королеви ромкомів Алі Гейзелвуд. Був найкращий на момент виходу, але нова книга перебиває це досягнення) Маю на увазі книгу Наречена