немає слів, просто 10/10 😍😍😍

Це друга частина історії про боротьбу зі злом. Головна героїня повертається, але вже не та, якою була. Вона втомлена, поранена, але не зламана. Серійний убивця не відступив, навпаки — він стає ще витонченішим у своїх вбивствах. Замість хаотичного насильства — витончена система, гра зі смертю, в яку Рен змушена вступити. Назва книги говорить сама за себе, Джеремі веде партію жорстоко та продумано. Хоч він і втік, і навіть поїхав досить далеко, та він добре знає свою ціль, а ще краще — її слабкі місця. Судмедекспертці ж доводиться не тільки розплутувати моторошні вбивства, а й боротися з власним посттравматичним синдромом, сумнівами, та тінями минулого. Ця частина глибша, темніша, а психологічну напругу можна різати, як у розтині. Атмосфера похмура та напружена, описи місць та подій описані до дрібниць і уява розгулюється не на жарт. Кожен злочин — складний, деталі — моторошні і це все не дає можливості відірватися. Загалом у книзі дуже багато аналогій, порівнянь та гарних висловів, як для трилера. Мені особливо сподобалась аналогія із розмовою з психологом та буксиром швидкохідного катера) А ще цікаве було зауваження про папороть на кладовищі: де все мертве, а вона зелена і квітуча... Один вислів запам'ятався своєю простотою, однак точністю: "Ніхто не хоче брати до уваги, що неможливо іти вперед, не завершивши те, що позаду".

Що перша, що друга книга це неймовірні історії, я в захваті

Було неймовірно, мені дуже дуже сподобалося, я в захваті! Спокій тихого містечка порушують жорстокі вбивства. Методичний, розумний і маніпулюючий серійний вбивця зі схильністю до медичних експериментів довгий час уникає поліцію, ховаючись в тіні Луїзіанської затоки. Він наполегливо працює над завершенням свого найжахливішого злочину, знущаючись над владою, яка відчайдушно намагається його наздогнати.

Після першої частини мої очікування були трохи завищеними, бо «Тесак і скальпель» мені свого часу прям дуже зайшов. Друга книга виявилася хорошою, але такого шаленого захоплення, як перша, вже не викликала. Мені впало у вічі, що наш холоднокровний і жорстокий вбивця почав лажати ще більше. Захопившись своєю ідеєю фікс про судмедекспертку та бажанням її прикінчити, він ніби втратив свою суперсилу. Мені більше подобався його образ із першої книги - холодний прорахунок, тверезість розуму, відсутність зайвих емоцій. Це робило його справді страшним, він здавався не просто людиною, а якимось абсолютним злом. У цій же частині він став більш «людським» у своїх помилках, і це трохи збило градус жаху. Головна героїня, Рен, теж трохи поплила. Хоча її якраз можна зрозуміти, бо після такої кількості жорстокості та моральних травм важко залишатися незворушною. А після подій цієї книги та її особистих втрат, психологічного вантажу в неї стане ще більше. Фінал дає явну підв’язку на третю частину, і маю надію, що далі буде цікавіше. Проте дуже сподіваюся, що авторка зупиниться на трилогії. Не хотілося б, щоб такий динамічний сюжет розтягнувся надовго і зрештою просто зійшов нанівець.

Прочитала «Тесак і скальпель» і це був просто стовідсотковий метч за моїми інтересами! Я обожнюю дві речі в трилерах: коли історія ведеться від обличчя вбивці з описом його думок та емоцій, і коли показують роботу судмедекспертів. Тут ці дві лінії зійшлися ідеально. Атмосфера в книзі справді жахаюча і напружена, і що для мене важливо - я щиро співпереживала жертвам. Вважаю це одним із головних критеріїв хорошого трилера, коли тобі не байдуже до того, що відбувається на сторінках. Книга читається на одному диханні, наче я подивилася динамічний фільм, напруга між головними героями відчувалась до самого кінця. Звісно деякі сюжетні повороти були досить клішованими, але за рахунок динамічності мене це не сильно розчарувало. Фінал, як на мене, трохи з області фантастики, проте все одно захотілось якнайшвидше приступити до наступної частини, що я успішно і зробила) Загальне враження від атмосфери перекрило для мене всі недоліки цієї книги, тому свою 10 з 10 вона від мене отримує.

Друга книга циклу. Темний жанр, трилер. Розслідуванню приділяється мало уваги, бо читачу розкриваються усі карти, хоч і не відразу. Більше уваги на емоції. Нас занурюють у світ вбивць та їхніх жертв. Про що? Триває протистояння судмедекспертки докторки Рен Мюллер та серійного вбивці Джеремі (М'ясника з баю). Вбивця вважає, що він просто має забрати життя жінки. А та, у свою чергу, розуміє, що стане вільною лиш за умови, що той зникне. Жоден не збирається відступати. "Її монстр сам собою не зникне. Не дасть їй спокою. Він зачекає, поки осяде пил, а новини захоплять інші історії, зачекає, доки всі забудуть ті скалічені та просочені болотом тіла. Коротка людська пам'ять гратиме на його боці". Але в одному Рен (або ж Емілі) не мала рації - він вже не міг зупинитися. Його криваві полювання тривали. І він був не сам. Але й докторка мала друзів. То хто кого? Хто переможе, у кого відберуть найцінніше? Друга книга циклу здалася мені менш моторошною за першу. Але емоційної напруги і тут вистачало. Не вистачало таємниць, бо усі крапки над ї було досить легко розставити. Сподіваюся, наступні частини чекати доведеться не так довго.

Поки що найгірший з усіх трилерів, прочитаних в рамках "Моторошних читань" від Книголав. ? Спочатку він мені навіть трішки сподобався — занурення в хвору психіку злочинця, ці його божевільні мрії про власне ЗверхЯ, жорстокість до жертв. ? Але коли почався POV від паталогоанатомки, почало відгонити банальністю. Після розкриття Головного Твісту — прикрию спойлери — що вона одна з тих, хто вижив 7 років тому під зустрічі з ним — стало все гірше, бо виникали питання до її поведінки. Настільки сильно тупить, ну камон. ? Питань до логіки подій (я не кажу навіть до логіки в цілому) накопичувалося і накопичувалося. Фінал, гм, вразив своєю ДжіміДжіміАчаАчівістью. Реально, тільки епізоду із пошуком родимок на сраці не вистачило для повноти ефекту. ? Зрештою, не особливо жалкую, що читала, бо лише 200 сторінок і прочиталося дуже швидко. Але й #Дафа_не_радить, бо краще почитати 200 сторінок іншого трилеру