Ай Вейвей

"1000 років радості й смутку. Мемуари" Ай Вейвей – це сумна й водночас надихаюча історія трьох поколінь китайської родини, яка боролася за життя та право вільно висловлювати свої думки. Ай Вейвей – представник сучасного мистецтва, художник, скульптор, фотограф та громадський активіст. У своїй книзі він говорить про протистояння з державою, що в поєднанні з його протестним мистецтвом, із одного боку, перетворили його на ікону для міжнародної творчої спільноти — а з іншого боку змусили працювати в політичному вигнанні. Перша частина книги присвячена його батьку, який теж постраждав від політики Китаю. В кожній розповіді, в кожному рядку відчувається біль, який переживали безліч поколінь. Книга складна, але дуже важлива! Я зберегла собі стільки думок, якими хочу поділитися й з вами. На жаль, всі тут не помістилися, то запрошую ще у свій Telegram-канал (посилання в описі профілю): • Щоб стати правопорушником у Китаї, досить спробувати зрозуміти, що робиться у твоїй країні. • У ті дні свобода означала для мене бути вільним від турбот і обов'язків. Коли світ про тебе забув, дуже легко поводитися так, ніби тобі все до лампочки. • Звільнитися від обмежень не значить здобути свободу, бо свобода – це вираження сміливості й готовності постійно йти на ризик. • Не старайтеся сподобатися іншим, просто зосередьтеся на тому, щоб зберегти свою життєву енергію. • Навіть найсильніша влада не може пригнобити індивідуальність чи придушити свободу або зневагу до її невігластва. • У Китаї страчують більше людей, ніж у будь-якій іншій країні, – понад половина страт у всьому світі припадає на Китай. • У мистецтва, яке не взаємодіє із життям, немає майбутнього. • Говорити – краще, ніж мовчати: якби всі говорили, наше суспільство вже давно змінилося б. Зміни відбуваються тоді, коли кожен громадянин і громадянка кажуть те, що хочуть сказати. Мовчання однієї людини загрожує іншій. • Ми надаємо життю сенс тоді, коли вперте йдемо далі, не зважаючи на наслідки. • Основним сенсом моєї творчості стала свобода самовираження, бо особиста свобода – це найвища цінність, яку можна пізнати.

Анонім

Книжка про дуже цікаве рішення сплести біографію батька і свою автобіографію, складається відчуття, що автор їі написав, щоб не шкодувати в майбутньому як лист своєму сину. Може видатись затягнутою для людей яким не цікава творчість митця, чи яким не цікава тема Китаю, але розкриває очі на ситуацію з середини від людини яку переслідувала його ж країна, часто не віриться і ситуації то якийсь сюр, але вони про реальність в Китаї з перших вуст, так як митець в більшості займається соціально важливими проектами тому і розповідь з тісно повʼязана з культурним і політичним аспектом. Мені особисто виявилась на один раз, але горизонт розширило і назавжди залишило зі мною фразу: «Якщо країна забирає можливість її покинути вона стає вʼязницею. Не тримайтесь за відносини чи країну, які не ладні покинути»

Анонім

«1000 років радості й смутку» - мемуари сучасного митця Ай Вейвея. Для мене ця книга стала однією з найбільш значущих за останній час (а, можливо, і вцілому). Коли я тільки завершила читання цієї книги, мій хлопець запитав мої враження і я відповіла: «я відчуваю як багато мені дала ця книга, але не можу поки сформулювати що саме» Так, мені потрібен був час порефлексувати над книгою. «1000 років радості й смутку» - це історія життя. Розповідь починається з батька Ай Вейвея - китайського поета Ай Ціна. Ай Цін провів більшу частину життя в засланні через так звані «політичні злочини». Його син, Вейвей, хоч і не був з ним близьким, врешті теж став неугодний владі Китаю через свої опозиційні погляди. О Ай Вейвей - митець, який бореться за права людини та свободу слова. Через свою творчість і соціальні проекти він транслює свою позицію і демонструє це по всьому світу. Прочитавши цю книгу я дізналась багато нового для себе. До цього я мало знала про політичну ситуацію в Китаї, тому певні моменти з обмеженнями людських свобод були для мене шоком. Також, що важливо для мене, після прочитання книги я зробила ще один невеличкий крок до вміння сприймати і аналізувати сучасне мистецтво. Спершу, дивлячись на роботи Ай Вейвея, я і гадки не мала що він хоче донести. Читаючи про його працю над цими проектами, про те, що він в це вкладав, я дізнавалась не тільки про конкретний витвір мистецтва, а й про принципи, з якими треба підходити до його розуміння. Мені хочеться більше знайомитись з мистецтвом, особливо з тим, що націлене на виствітлення суспільних проблем. Про цю книгу я можу говорити довго! Мене щиро зачепила історія Вейвея. Не можу не відмітити, що в цих мемуарах відчувалась щирість. Ніякого пафосу. В кінці книги автор розповідає про те, що взявся за написання книги аби розповісти свою історію синові і разом з тим, переосмислити свої стосунки з вже покійним батьком. Дуже рекомендую почитати «1000 років радості й смутку» тим, хто любить мемуари, біографії або хто цікавиться мистецтвом і митцями зокрема.

Анонім