Чіро та Енца познайомилися ще підлітками за трагічних обставин, але вже тоді між ними спалахнула іскра. Можливо, їхні долі поєдналися б уже тоді, та Сіро випадково стає свідком скандального вчинку місцевого священника, через що змушений покинути рідні Альпи й почати нове життя в далекій Америці. Енца з бідної багатодітної сім'ї мріє побудувати гарний, просторий будинок, де було б багато місця для усіх, тож разом з батьком вирушає до Америки на заробітки. Молоді люди нічого не знають одне про одного. Чіро вчиться шити взуття, згодом йде добровольцем на Першу світову. Енца тяжко працює на фабриці, а всі зароблені гроші надсилає мамі. Знаходить роботу кравчині в Метрополітен-опера, де знайомиться з відомим Енріко Крузо. Здається, що молоді люди назавжди втратили зв'язок, проте доля таки зводить їх разом. Дуже люблю такі насичені, чуттєві, зворушливі, неспішні розповіді про людські життя з прекрасною лінією кохання та дружби. Тут про стосунки батьків і дітей, самопожертву, підтримку, дитячі травми, братерську та сестринську любов, тугу за рідною землею. Якщо любите глибокі, живі історії довжиною в життя, то без роздумів беріться за читання. Для мене ця книга стає однією з улюблених.
? Сюжет Історія починається в італійських Альпах. Енца та Чіро познайомились вже підлітками, хоч і жили в сусідніх селах. Коли Чіро ловить на скандальному вчинку місцевого священника - його проганяють із села і відсилають переховуватися в Америку, де він має стати підмайстром шевця в Малій Італії. Родина Енци опиняється в скруті, і вона вирушає з батьком до Америки, щоб забезпечити майбутнє своєї сім'ї. Вони обидвоє починають нове життя в Нью-Йорку, але доля неодноразово зводить їх разом - і лише після випробувань та усвідомлення Енца та Чіро возз'єднуються. ✨ Мої враження Я дуже люблю книги з історичним підґрунтям, тож і очікування від цієї історії в мене були високі — і вони повністю себе виправдали. Це прекрасна, неспішна книга, наповнена описами й деталями: життя в Альпах, побут та життя у монастирі, імміграцію й життя в Малій Італії — район Нижнього Мангеттена в якому проживали італійці, швейне ремесло, і навіть процес приготування їжі Окремо хочу зазначити наскільки чуттєво авторка показує тугу й прив’язаність до рідного краю. І, звісно ж, тут зворушлива історія кохання Чіро та Енци. Воно зовсім не ідеальне, їхня історія — про любов, яка вміє чекати, яка проходить крізь роки, відстань і життєві випробування. Енца — надзвичайно працьовита дівчина, яка завжди ставила добробут родини понад усе. Завдяки наполегливості їй вдається досягти успіху в Америці. І, здавалось би, в момент, коли Енца забезпечена та може мати красиве життя - вона вперше в своєму житті вона робить щось непрактичне, не мудре і вона обирає себе. Енца абсолютно прекрасна та викликає в мене повагу в усіх аспектах. Хоч Чіро й виріс у монастирі, релігія та Бог цікавили його мало. Авторка показує його порядним молодим чоловіком, більше зосередженим на жінках, ніж на духовному житті, на відміну від його брата. ...на фронті Чіро думав про жінок. Те, що заспокоювало його в минулому, ще більше втішало його під час війни. Він пригадав сестру Терезу. Він пригадав жінок з якими ніколи не зустрічався, а тільки бачив їх на Маллберрі-стріт. Доля кілька разів зводила Енцу та Чіро, проте він так і не міг усвідомити своє кохання до неї. Лише коли Чіро через багато років пішов на війну, війна змусила його по-новому поглянути на власне життя. Я знаю, що розчарував тебе, коли не прийшов, але це сталось не тому, що я тебе не кохав, це сталося тому, що я сам цього не знав. А яка тут чудова дружба! Безкорислива і щира, вона стає міцною опорою та надійною підтримкою у найважчі моменти. Гаразд, можливо, я уявляла нас назавжди разом, і, може, одного дня це справді станеться. Але я хочу, щоб ти знала: якщо я буду потрібна тобі, ти можеш мені написати, і я побіжу до Мінесоти. Пішки. Ти зрозуміла? Мені книга дуже сподобалася, хоча Чіро часом викликав у мене суперечливі емоції. Та врешті-решт — кожен має свої недоліки, і у його випадку працює "краще пізно ніж ніколи". Щиро рекомендую, хто любить сімейні саги з історичним підгрунтям, а також тим, хто любить неспішне, розмірене читання! ✨ Моя оцінка: 9/10 #Читацькі_нотатки_відгук
від Італійських Аальп до галасливого Нью-Йорка: епічна історія про кохання, еміграцію і те, як важко часом знайти один одного ❤️ це історія Чіро та Енци, які знайомляться ще підлітками в мальовничих Італійських Альпах. але доля [і трохи сімейних драм] розкидає їх по різних кутках, щоб потім знову і знову зіштовхувати вже в Америці. вони — емігранти, які будують своє життя з нуля в новому світі, намагаючись знайти своє місце під сонцем і не втратити себе. віддалено ця книжка нагадала мені "середню стать" Євгенідіса. я постійно проводила паралелі між тими грецькими переселенцями і цими італійськими [жанрово книги різні, але оцей болючий процес пускання коріння в чужу землю прописаний однаково сильно]. авторка виконала колосальну роботу з психологією персонажів, показавши, що еміграція — це не просто переїзд, це злам. Чіро і Енца проходять просто неймовірний шлях, і географічно, і морально. Чіро — хлопчик, якого власна мати покинула в монастирі. він виростає з глибокою травмою покинутості, вчиться виживати і покладатися тільки на власні руки [в прямому сенсі — стаючи шевцем]. його шлях в Америці — це не красива казка, адже він проходить через пекельні залізорудні копальні в Міннесоті, а потім — через криваві м'ясорубки Першої світової війни. Енца — найстарша донька у бідній родині. її психологічний тягар — це гіпервідповідальність. вона їде в Америку разом з батьком не за мрією, а щоб врятувати рідних від голоду. від фабрики в Гобокені до створення розкішних костюмів для Метрополітен-опери — вона буквально прошиває свій шлях голкою. романтика тут дуууже повільна, герої роками розминаються в часі й просторі, але як на мене, цей slow burn робить історію лише глибшою. їхні почуття відкладаються не через дурні непорозуміння, а через саме життя. коли тобі треба вижити, переплисти океан, пережити іспанку і війну — кохання стає розкішшю, до якої треба ще дорости. і коли вони нарешті знаходять одне одного, ти розумієш: вони вистраждали це право. другорядні персонажі — це окрема любов. вони настільки колоритні, що крадуть серденько. дружба, жертовність, підтримка між емігрантами — все це відчувається дуже живо. і коли в тексті з'являються реальні історичні постаті (наприклад, геніальний Енріко Карузо), герої наче остаточно оживають. власне, історія Енци та Чіро — це не вигадка, а романтична історія бабусі та дідуся авторки. від цього просто мурашки по шкірі. атмосферно це просто свято для уяви і шлунку. Італійські Альпи з їхнім чистим повітрям і монастирями, а потім — брудний, галасливий Нью-Йорк початку 20-го століття, кулуари Метрополітен-опери, розкішні тканини і шевські майстерні. авторка часом вдається до надмірної описовості, але мені це зайшло під ідеальним соусом! я просто смакувала цими описами архітектури, пейзажів і особливо — італійської їжі. ці деталі мене не гальмували, а навпаки — переносили прямо туди, дозволяли максимально все візуалізувати. я таке обожнюю. ? щодо тем в романі, то я б виділила такі: • травма еміграції - як зберегти своє коріння, але стати своїм на новій землі; • тягар обов'язку перед родиною проти власного щастя; • мистецтво і ремесло - тут шиття та шевська справа як спосіб вижити і знайти себе; • сила кохання, яке здатне пережити розлуку, бідність і війну. ✨ мої плюси для цієї книги: • глибокий психологізм, адже герої проходять через реальні життєві жорна, а не просто зітхають одне за одним. це не сентиментальна історія кохання; • атмосферність і деталізація. авторка створила повне занурення в епоху та італійсько-американський колорит; • реальний історичний фон та відомі особистості в кадрі. ➖ мінуси (невеличкі, скоріше попередження): • описовість може здатися комусь затягнутою, але мені навпаки було комфортно в цьому масиві тексту. "дружина шевця" - масштабна, затишна і дуже глибока сага. якщо ви любите історії про емігрантів, повільне, вистраждане кохання та детальні описи, в які можна загорнутися, як у теплий плед — вам точно треба це прочитати. добротна історія, яка залишає після себе і світлий смуток, і приємний післясмак [і бажання терміново з'їсти пасти].
Котолог
