Пародійний текст «Голяндія» Дмитра Бузька є одним із перших так званих антироманів і в українській, і у світовій літературі. Опираючись за засадничі настанови футуристів, автор руйнує традиційну манеру оповіді, конструюючи у своєрідне ціле фрагменти різножанрових текстів — репортажу з місця подій, любовного роману, заміток із літтеорії, а також цілком авангардного для українського читача середини 1920-х кінотексту із притаманними цьому синтетичному жанру динамікою, миттєвим перефокусуванням на різні сцени, різкими змінами оптики й висвітлення місця (й) подій із різних позицій і в різних ритмах.
У цьому «лівому романі» окреслено життя сільської комуни, яка є і мікромоделлю сім’ї-родини, і макросвіту — суспільства загалом, із перипетіями та викликами, які регулярно постають перед соціумом: взаємини між бідними й багатими, паралелі між митцями й трудівниками, питання совісті й честі, а також «полові питання», які автор відкрито озвучує і подає варіанти вирішення, що як на 1929 рік звучить доволі відверто.
У книзі вміщено нарис Д. Бузька про початки українського кінематографу, оскільки письменник був редактором ВУФКУ й автором кількох кіносценаріїв, зокрема й одного з перших українських фільмів «Лісовий звір» (1926), який написав за мотивами власної автобіографічної повісті.
