Хочу вас одразу попередити, що це історія без зрозумілого завершення, а тим більше хеппі енду. Читаючи книгу, ми потрапляємо в "кафкіанський світ" – абсурдний, парадоксальний, наповнений марними сподіваннями світ, зосереджений на одній людині та її внутрішніх конфліктах.
Книга починається з опису міста, країни та континенту, якого Кафка ніколи не бачив:
«Та позаду того всього лежав Нью-Йорк і дивився на Карла сотнями тисяч очей своїх хмародерів».
Карлу лише 16, його відправили в Америку, щоб уникнути ганьби та аліментів після того його розбестила старша служниця, яка народила йому сина. Ще на кораблі починаються його пригоди, які тривають протягом всієї книги. В новій країні Карл самотній, відчужений, приречений та безпомічний. Він наче викинутий зі звичайного світу, стає вигнанцем у світі абсурду.
Кафка розкриває теми відчуження, прагнення догодити та вписатися, збентеження та загубленість на незнайомій території та бюрократію. Карл також діє, як будь-яка інша людина, іноді раціонально, іноді емоційно, а також безглуздо. Але загалом, так я раніше вже читала інші твори Кафки, цей я б назвала найбільш оптимістичним.
На кораблі Карл зустрічає свого надзвичайно багатого дядька, який приймає Карла до себе, допомагає йому з навчанням. Та згодом у величезному особняку, далеко від Нью-Йорка, куди Карл поїхав в гості до пана Полюндера, він отримує лист від свого дядька, який розриває всі зв’язки та вимагає припинення контактів.
Отже, Карл вирушає в дорогу, зустрічаючи бідних, злодійкуватих, надзвичайно непривабливих ірландця Робінзона та француза Деламарша. Дякувати богу, йому вистачає розуму залишити їх та прийняти пропозицію стати ліфтярем в готелі Окциденталь. Але їхні стежки знов перетнулись, коли Карла звільняють з готелю через непорозуміння. Зрештою Карл живе з ними та огрядною співачкою Брунельдою в квартирі в якомусь багатоповерховому будинку на північ від Нью-Йорка.
Я ненавиділа розділ із Брунельдою, Робінзоном і Деламаршем. Мій настрій піднявся, коли Карл подав заявку на якусь незрозумілу роботу в Оклагамському театрі під ім’ям “Неґро”. Потім він вирушив до Оклахоми, і роман раптово обірвався. Я дуже надіюсь, що там його чекатиме краще життя, але знаючи Кафку, це малоймовірно.
Твір був для мене захоплюючим, хоч часом і складним для сприйняття. Я ніколи не знала, що станеться далі, але це ніколи не переходило у почуття сваволі. Це світ протиріч, світ страждань, відчаю і безнадії. Як би дивно не звучало, - чудова книга, щоб розпочати своє знайомство з автором.
Це без сумніву вартий уваги роман. Читається легко, головному герою місцями співчуваєш, а місцями сам його пробити хочеш. Але настільки сумно, що кінця ми ніколи не довідаємось. По відчуттям це міг бути роман на 1000 сторінок, однак для нас він назавжди залишиться незавершеним.
Вражає той гротеск з яким описує Кафка Америку. Вона постає двоїстою: величною та жорстокою, багатою та бідною, розвинутою та небезпечною.
