У «Дублінцях» (1914) Джеймса Джойса (1882—1941) читач не знайде авангардного експериментаторства «Улісса» та безоглядної сповідальності «Портрета митця замолоду».
Однак насичений психологізм оповіді, емоційність фрази, увага до компрометуючих деталей, небажання вдаватися в ідеалізацію та моралізаторство, готовність шокувати «набожних та благочестивих», як і усвідомлення того, що колір батьківщини — це не завжди блакитний відтінок неба, а й монотонна сірість дощового дня та брудно-коричнева багнюка дублінських вулиць — усе це дозволяє безпомилково упізнати стиль пізніше знаменитого на весь світ автора, а заразом робить цю збірку малої прози Джойса визначним досягненням модерністської літератури.
