Книга Олексія Петрова «Кава з присмаком попелу» про події від березня 2014-го до липня 2015 року. Місця подій – Мелітополь, Запоріжжя, зона АТО, сектор «Б», сектор «М». У книзі досить багато автобіографічного матеріалу і обмаль художнього. Вона правдива тією життєвою правдою, яку не вигадаєш і не нафантазуєш. У ній багато людей, подій та думок.
Кажуть, що війну набагато легше розпочати, ніж закінчити. А ще кажуть, що вона не закінчиться доти, доки не буде похований останній загиблий. Зважаючи на те, що ця війна ще далека від свого логічного завершення, у багатьох існує жагуче бажання розібратися у ній, аби хоч щось зрозуміти. Саме через це знов і знов з’являються книги про війну, яка іще не завершена. Вони потрібні тим, хто змальовує події, які були пережиті. Вони потрібні тим, хто не був їхнім безпосереднім учасником, але хоче дізнатися про них з перших вуст.
Історії Олексія — це хроніка злагодження не лише у воєнному сенсі, але також у життєвому і філософському, у значенні пошуку себе і життя у мирі з собою. І час, і сюжет, і події у цій книзі то плинуть лінійно, то закручуються вихором, так, що ти гризеш пальці, читаючи, а тоді викидають нас на новий рівень розвитку, на нове плато. Щойно ми призвичаїлися до одних умов, до однієї обстановки, хай і дискомфортної, як нас виштовхують у щось нове, і ти тільки задаєшся питанням — от що це зараз було? Війна, це була війна. — Тамара Горіха Зерня.
Котолог
