Альфред Деблін (1878–1957) – німецький письменник, відомий передовсім завдяки експериментальному роману «Берлін Алексендерплац» (1929), який сьогодні вважається одним із найважливіших німецькомовних прозових творів ХХ століття, а також завдяки роману «Гори моря і велети» (1924), створеному на перетині футурології, фантастики, антиутопії та абсурду.
В «Берлін Алексендерплац» Деблін демонструє досить своєрідне й оригінальне бачення техніки романної оповіді, в якій він використовував прийоми колажу, потоку свідомості та відтворення справжнього питомого мовлення вулиці, без звичної авторської літературної обробки.
Лікар-невропатолог за професію, Деблін практикував у східному Берліні двадцятих років минулого століття, цей досвід і ліг в основу «Берлін Алексендерплац», дозволивши його автору буквально зробити зліпок життя тогочасного Берліна і перенести його на сторінки роману у всьому його калейдоскопічному багатогранному різноманітті. Роман був кілька разів екранізований і ліг в основу однойменного культового фільму Райнера Вернера Фассбіндера (1980).
«Він стояв перед дверима Теґельської в’язниці й був вільний. Ще вчора на задвірках тюрми він сапав разом з іншими картоплю, був у тюремній робі, а тепер на ньому жовтий літній плащ, вони собі далі сапали, а він був вільний. Притулившись до червоної стіни, він пропускав трамвай за трамваєм і нікуди не йшов. Наглядач біля брами кілька разів пройшовся попри нього, показав йому, на який сідати трамвай, але він стояв собі далі. Настала жахлива мить жахлива, Францику, а чого це вона жахлива?, чотири року добігли кінця. Чорна залізна ворітниця, на яку він протягом останнього року позирав із дедалі більшою відразю відразою? чому відразою?, зачинилась за ним. Його знову виштовхали на вулицю. Інші сиділи там усередині, теслювали, лакували, сортували, клеїли, мали відсидіти ще хто два, а хто й п’ять років. А він стояв на зупинці. Починається покарання».
