Ця книжка про радянських людей – жінок, чоловіків, дітей – які їли вдома, на роботі, в дорозі, в дитячому садку та школі, в системі радянського громхарчу, в турпоїздках. Про тих, хто здобував їжу в чергах, на колгоспних ринках, на власних городах, через хабарі та бартерні обміни, крадіжки на робочих місцях. Про тих, хто створював її надлишки в системі тіньової економіки й про тих, хто обирав відмову від їжі як спосіб демонстрації статусу «іншого» або зберігав «смачну традицію», плекаючи «банальний націоналізм».

Їжа розглядається не тільки як ознака пізньорадянської споживацької революції, а й як один з потужних механізмів соціальної інженерії та (само)примусу. Реальний світ радянських їдців аналізується разом із світом художнім, в якому кіномитці та глядачі створювали, транслювали та споживали образи їжі, не усвідомлюючи, що в такий спосіб говорять про репресивний устрій суспільства, в якому смак був так само проблематичним та майже недосяжним, як і пов’язана зі смаком та вибором свобода.