Феномен жіночого поетичного листа вперше сформувався у Давній Греції. Олександрійські книжники уклали «канон грецьких поетес»: Сапфо, Міртіда, Телесілла, Праксілла, Корінна, Ерінна, Аніта, Носіда й Мойро (поетеси VII–III ст. до Хр.). Але були поетеси й поза каноном: Гедила, Філінна, Мелінно, Юлія Бальбілла, Кайкілія Требулла, Дамо, Клеопатра, Теосебея та Євдокія Авґуста (поетесі III ст. до Хр. – V ст. після Хр.).
Ці «канонічні» та «неканонічні» поетеси увійшли до «Кодексу давньогрецької жіночої поезії» — перше повне видання їх поетичних творів у перекладах на українську мову.
Тут упорядковано та прокоментовано понад 350 текстів (фраґментів) жіночої поезії – від Сапфо до Євдокії Авґусті, від жриці до імператриці. Кодекс, як сукупність цілісних корпусів текстів кожної поетеси, сформовано з класичних антологій давньогрецької поезії,
Котолог
