Перший в українській літературі підлітковий роман про УПА, написаний на основі реальних подій одною з найзнаковіших українських письменниць Галиною Пагутяк. Осінь 1946 року. Село Залокоть у Карпатах, де живе 14-річний підліток Ілько, зв’язковий УПА. У нього дві мрії: вбити енкаведиста-нелюда майора Жбанова і побачити найбільший діамант «око світу», схований на горі Берді, про який написано у старій книжці. Кожен день для цього сільського хлопця — квест, у якому він повинен зробити правильний вибір: життя або смерть, свобода або неволя, людяність чи байдужість, компроміс чи принциповість. І в цій школі життя, у цій безнадійній боротьбі з московським окупантом він чинить так, як підказує йому серце, і саме тому він насамперед герой, а не жертва.
Око світу
«Якщо десь стріляють, значить, іде боротьба за Україну».
❗️Для початку попередження. Ніколи — чуєте? Ніколи! — не починайте різдвяні канікули цією книгою. Бо книга чудова, але геть не на свята.
❣️Пані Галина у притаманній їй манері залізти тобі під шкіру й звідтам смикати за магістральні нервові канали так, аби боліло одночасно скрізь і ніде, написала дуже, дуже просту історію від імені 14-річного хлопчика, зв’язкового УПА, на прізвисько Підстрілений.
🍂Про те, як він мріє вбити майора НКВС і побачити дорогоцінний та магічний камінь «Око світу», який начебто захований на горі Берді поруч із його селом. Про те, як отримав це своє прізвисько й чому не ходить до школи. Про те, як намагається одночасно й уберегти сестричку (і матір) від загрози заслання в Сибір, але й зробити так, аби сестра не забула, хто вони та ким є Сталін. Про те, як багато йому доводиться вирішувати й наскільки швидко приймати дорослі рішення.
🍂І все це на фоні буденності зла — знелюдненого села після висилок людей совітами на Сибір, згарища на місці хати, де жила родина бійця УПА, розмов про жиденя, яке вціліло.
🍂І все це на тлі звичайних справ: попоратися в полі, назбирати грибів так, аби вистачило й тітці дати на зиму, перешити зі старої бабиної спідниці для сестрички вже що вийде — суконьку чи спідничку.
🍂І продовжувати виконувати важливі обов’язки зв’язкового — бігати до лісу, попереджати хлопців про небезпеку, допомагати їм відбити своїх чи затримати конвой, щоб у селі встигли сховати святого отця, який не хоче видати віру.
Це прекрасна книга, але читати її треба десь у листопаді, коли що місяць депресивний, що настрій від книги стає таким самим. І хоча ти й так знаєш, що щасливого кінця не буде, що до вільної України — мрії УПА — ще десятки років, але...
Хоча, звісно, можна знайти там і надію — адже Україна таки постала. Та й пам’ять полеглих вшановується, і тяглість традицій таки зберегли, але...
❣️А ще ці регулярні виноски біля скупого опису чергового злочину: реальна історія, це відбулося там-то, стоїть пам'ятний знак.
Коротко кажучи, ці 256 сторінок вимотують душу так, наче їх було втричі більше. Але прочитавши, не жалкуєш.
