Оповідь розповідає про часи, коли речі оживали, а тварини мали магічні сили і розмовляли - Київська Русь з князями, воєводами, боярами, золотарями й простим людом. Як можна стати воєводою, а ще ліпше князем - Ви дізаєтеся з цієї книги. Про мудру рибку, що говорить, про ворона й його володаря, про загадкові події й багато іншого. Скандінавська міфологія й давньослав'янські вірування переплелися у долі сироти Блажея. Чудові ілюстрації та легка для читання українська мова будуть цікавими для дітей та підлітків. Гарна дитяча історична фентезі)
Анонім
Це одна з небагатьох книг, що мала негативний вплив на читання та в цілому на настрій сприйняття поданої інформації. Річ у тому, що я її не зрозуміла, точніше зрозуміла, але хотіла б вкласти у неї зовсім інший сенс. Саме тому мені було б цікаво поспілкуватися із тими, хто відчув її інакше.
Особисто для мене «Зачаровані музиканти» – це історія про смерть. Різну. Авторка демонструє її багатоликий і всепроникний образ: справедливої й несправедливої, неочікуваної й довгоочікуваної, спокійної, вікової, хворобливої, дитячої. Найбільше здивування у тому, що я ніколи ще не читала так багато про неї. Вона проходить крізь книгу, пронизує її наскрізь – кожну частину, кожен розділ, кожну сторінку.
Після прочитання охоплюють різні емоції, адже якщо заглибитися – відчуваються суто негативні сенси: людські вади, гріховність, божевілля. Складно зрозуміти, що відбувається з героями: сон, марення чи їхня реальність?
Картина розгортається з різними відтінками від міфологічного до релігійного. Абсолютний символізм у всіх його проявах – приховані завуальовані сенси, скелети у шафах героїв, сімейні прокляття, тіні минулого. Ця містика не дає спокою, адже за кожним промінчиком світла – ховається морок. Я не знайшла у цій книзі жодного прояву добра, любові, розуміння та поваги. Навіть те, що словами описано в позитивному сенсі сприймалося з острахом і бажанням відвернутися від описаних на сторінках подій.
Анонім
Ця книжка — мов тихий шелест прадавнього лісу, в якому кожне слово просякнуте містикою, історією й тугою за втраченим. Галина Пагутяк, знана своїм неповторним стилем, створює дивовижну атмосферу — де минуле й вигадка сплітаються в тугу пісню про людське покликання й покору.
Головний герой — Слуга, не зовсім людина, не зовсім дух, але вірний Добру. І саме ця вірність веде його крізь віки, пам’ять, біль і любов. Це розповідь про духовну місію, мовчазне служіння і незламність духу, з глибокими філософськими підтекстами.
Ця книжка не для тих, хто шукає швидкого сюжету. Але вона щедро віддячує тому, хто читає її серцем. Рекомендую всім, хто любить містичну прозу з українським корінням і прагне трохи зупинити час за читанням.
Анонім
Котолог
