Кожен поважний книголюб хоча б раз та й мріяв зустріти десь у книгарні свого улюбленого музиканта або письменника, еге ж? Щоб підгледіти, що ж цікавого той зараз читає.
А котики Readeat, займаючись своїми котячо-книжнячими справами, зустріли одразу і улюбленого музиканта, і талановитого письменника, і артдиректора фестивалю «Бандерштат» – фронтмена гурту «Фіолет» Сергія «Колоса» Мартинюка. І звісно ж, все-все, що стосується книжок, розпитали!
В середньому за рік читаю 35-55 книжок. Переважно це художня література. Зрідка – біографії та історичні дослідження. Віддаю перевагу паперу. Буває, під час читання фіксую щось в нотатниках, а згодом повертаючись до цього, щоб обдумати. Проте в самих книжках не роблю ніколи помітки жодним чином.
А ще досі я з тих, хто досі не слухав жодної аудіокниги!
Що почитати саме зараз обираю переважно за настроєм, але намагаюся системно читати українські новинки та свіжі книги улюблених авторів. Підписаний на більшість українських видавництв, тому про майбутні релізи дізнаючи з першоджерел.
Із останнього прочитаного найбільше сподобалась «Невеличка драма» Валер'яна Підмогильного.
А ось ще 8 улюблених видань Сергія «Колоса» Мартинюка, які точно варто прочитати, якщо ви досі цього не зробили. А якщо й зробили – перечитати та порадити друзям.
 |
«Місто», Валерʼян Підмогильний Історія амбіцій та дорослішання людини у великому місті і чи не найкращий міський роман-виховання в нашій літературі. Різниця в сто років між подіями роману і сьогоденням не відчувається, а це означає лише одне – він понад часом.
|
 |
Антологія української поезії ХХ століття: від Тичини до Жадана Настільна книга для кожного поціновувача української поезії. Знаходжу там і емоційну розраду, і ситуативне натхнення в роботі над власними проєктами.
|
 |
«Вік червоних мурах», Таня Пʼянкова Роман Тані П‘янкової від першого слова до останньої трикрапки чітко вписується в класичний канон художніх оповідей про Голодомор, психотравми якого досі лишаються частиною нашого генетичного коду. Глибока і пронизлива поетичність тексту роблять оповідь ще сильнішою та виразнішою.
|
 |
«Три лини для Марії», Сергій Осока Дуже рідко читаю коротку прозу, але те, як хірургічно точно пише Сергій Осока, нівелює всі мої уподобання. Мальовничість звичності, сільського побуту і життя «маленьких» людей, – гарна подорож в питомо українське дитинство.
|
 |
«Люди з дієсловами», Катерина Калитко Мій улюблений голос сучасної української поезії. Правдиво, глибоко, болісно і багатосенсово, – уявити нашу літературу без Катерини Калитко та її особливого відчуття слова, часу, простору і людини в них дуже важко. |
 |
«Бунт проти імперії: українські шістдесятники», Радомир Мокрик Одна з небагатьох справді вартісних документальних спроб дослідити феномен шістдесятництва без нудного академізму. Живі в своїй недосконалості герої, які не лише творили тогочасну українську культуру, але й кинули виклик тоталітарній системі в книзі Мокрика чіпляють з перших сторінок. Такого підходу дуже бракує українській шкільній освіті. |
 |
«Район Д», Артем Чех Якщо більшість книг про українські 90-ті акцентуються на тому, що з нами зробили 90-ті, Артем Чех в «Районі Д» розмірковує над тим, чому ми були саме такими, а не іншими в ті часи. Сувора, чесна, але поетична і мудра проза від одного з моїх найулюбленіших авторів. |
 |
«Точка неповернення», Дмитро Вербич Дебютний роман бійця-добровольця, захисника ДАПу, мандрівника і активіста Дмитра Вербича – колюча, безцеремонно чесна історія про війну. Без чорно-білого пафосу й штучної ідеалізації образу українського вояка. Один з найкращих зразків нашої ветеранської прози. |
