Нові відгуки

Починається історія з подорожі вже знайомого нам з першої книжки, проскурівського хірурга, Якова Соломоновича Ровнєра в губернське місто Кам’янець, на прохання його друга, щоб допомогти розібратися з незвичними смертями в місті, де якраз би згодився досвід Ровнєра-хірурга. Супутник в дорозі у нього непростий, видатний подільський краєзнавець Юхим Сіцінський. Вже цей лише факт викликає у нас передчуття, що подорож ця буде дуже незвичайною і сповненою місцевого колориту, міфів, загадок, історій. А читає в подорожі наш лікар книжку Стокера «Дракула». Отакі от підказки від автора про майбутні події. А далі карколомні пригоди, розслідування, упирі і вовкулаки (чи може і не упирі і не вовкулаки), знані роди міста, вбивства, зникнення, багато таємниць, містична атмосфера, яку вміє створити автор в кожній зі своїх книжок. Реальні та нереальні пригоди нашого лікаря, майстерно вплетена в сюжет міфологія як місцева, так і світова (легенда про Ромула і Рема дуже вийшла тут доречною) та цілий калейдоскоп незвичайних пригод. Автор одночасно написав і історичний детектив, і трилер, і містичну історію з міфологією та фольклором. Багато краєвидів старого міста, каньйону, фортеці, де відбуваються події, сни Якова, нові персонажі (колоритний священний Олексій, з яким нам ще доведеться колись зустрітися в інших книжках серії), неймовірна кава та багато інших майстерних прийомів автора, щоб тримати читача в напрузі та саму інтригу роману до останньої сторінки. Не жалкую, що відклала читання книжки аж до написання останньої з циклу, яка вийшла цього місяця з друку. І хоча їх можна читати окремо, бо кожна – окрема історія в різні проміжки часу, але все ж читання всієї серії підряд додала мені насолоди. Раджу всю серію, матимете незабутні враження від всіх подорожей та розслідувань Якова Соломоновича реальними локаціями Поділля (автор – майстер з підбору локацій) на тлі реальних історичних подій, які є постійним фоном в романах, і майстерно вплетені в сюжет, весь час підживлюючи фантазію автора і читачів.

Остання книга з серії, теж цікава та захоплююча але мені найтяжча морально, в книзі війна і за вікном теж війна...

Всі 5 книг Юрій Даценка на висоті." Книга в камені " це 100/10

Колись я прочитала першу книгу з цього циклу і мені так хотілося прочитати усі. І ось моє бажання справдилося. Остання книга цього циклу, останні дні з життя головного героя і його останні години Про що? 1942 рік. Проскурів. На одній частині передмістя - гетто, на іншій - табір для військовополонених. Яків Соломонович у гетто, йому 70 з гаком і він відчуває поступове знесилення. Це і не дивно, враховуючи, скільки перепетій зазнав він у своєму житті, скількох друзів втратив. Але пригоди ще не закінчилися. Німці дають йому ще одне завдання і стимулюють його розшуки у своїй жорстокій манері, бо вони хочуть володіти часом. "Яків хотів було запитати, з якого дива фон Баум та йому подібні раптом вирішили, що часом взагалі можна керувати, та ще й зробили це завдяки казці, однак вчасно прикусив язика. І зовсім не через страх бути покараним. Страх був іншим. Страх того, що фон Баум знав те, чого не знали інші. А над фон Баумом стояли ще могутніші люди…" І розслідування розпочалося. Воно виявилося, як завжди, сповнене містикою та артефактами, і якщо раніше Яків намагався знайти "раціональне" пояснення усьому, що відбувається, то зараз він просто прийняв світ таким, яким він виявився. На щастя, поруч з ним опинилися старі (інколи у буквальному розумінні) друзі та знайомі, а також зовсім нові, які допомогли йому здійснити місію, як він і обіцяв над тілом померлого хлопчика. Книга сповнена почуттів. Різних. Світлих і сумних. Але таке життя... І навіть, коли я помічала певні невідповідності у розповіді, мене це не зупиняло. Єдине знаю точно - війна - це непоправне зло, хто б що не казав про велич будь-якої нації та прогрес. Своїх цілей треба досягати мирним шляхом.

Чергова книга циклу, що закінчена автором уже під час війни. Він вірив, що настане Перемога і ми читатимемо її у мирний час. Не так сталося, як гадалося, але будемо сподіватися, працювати та наближати. Про що? Про пошуки реліквій, що даруватимуть вождям революції вічне життя. І так, у світі нічого не змінюється: вожді прагнуть жити і керувати вічно. А до чого тут Ровнєр? А він, як завжди, опинився в тому місці і в той час. Як і отець Олексій (той, що теж боровся з вампірами) І ось до села, у якому вони тепер волею долі стали мешкати, приїхав комісар. Начебто для організації колгоспів. А насправді для пошуку артефактів. "- Я вірю в те, що сьогодні ми можемо добряче заробити по шиї, коли не зможемо розкрутити нашого комісара на відвертість. Або ж він якимось робом дізнається про наші плани. Тому — так, я вірю у вроки, в дурне око та в чорта лисого! — Він тричі сплюнув через ліве плече, постукав по стільниці, а для вірності ще й підкріпив це все хресним знаменням." Ця історія читалася у мене хвилями: то дійсно цікаво, то геть нудно, то знову цікаво. Тому раджу і вам, якщо візьметеся, не кидайте, а читайте далі. У нашому ж житті теж не суцільні феєрверки. Так само і в книзі.

За сюжетом — це класична історія пошука вбивці повій (ага, того самого), але не у далекому Вайтчепелі, а у Проскурові (якщо ви народилися до 50-х років 20 століття, то, можливо, навіть певний час продовжували так називати Хмельницький). 🔻За Джеком-різником гоняється молодий хірург Яків Ровнєр, який ось-ось став виконувачем обов'язків головного лікаря міста і головним (бо єдиним) поліцейським експертом від медицини. Ну ж бо традиційно звичайній поліції нічо не треба, а тим більше якісь повії. 🔻Сюжет традиційний, колізії передбачувані, набір героїв також без несподіванок. З позитивного - критичних провалів у сюжеті особливо не помічено (окрім одного), але не заходьте у кущі без фраку, ризикуєте дисонувати із захованими там роялями. Так, він там не один. І всі такі потужні, яскраві, красиві, прям як зі сцени якої-небудь Гранд Опера (чи де там вони найпафосніші?). 🔻Також з позитивного - атмосфера майже 150-річної давнини передана майстерно, містечко буквально оприявнюється живим й самобутнім, але повторений двічі один й той самий прийом в описі майже однакових подій (будівництва чогось досі небаченого у Проскурові) виглядав дуже дешево. Не треба так. 🔻Так само дешево і несвоєчасно виглядала раптова закоханість героя у одну з жертв, його так само раптова пристрасть до розслідувань і агресія до поліцмейстера. Зрозуміло, що це рушій сюжету: закохався - шукає вбивцю, конфліктує з поліцією - тому самотужки, але виглядало то всьо награно і наче у любительській трупі провінційного театру. 🔻Загалом, як на 320 сторінок усього тексту, то автор трішки зловживає терпінням читача, нарешті вписавши тільки на 51 сторінці зав'язку, себто перше вбивство (а саме задля цього нас тут зібрали - розказати про злочин та його розв'язання). До вбивства він вправляється у графоманії та прішвінізмах, яких - буду чесна, як і обіцяла, у другий половині книги практично немає. Скидаться на те, що автор нарешті розписався і, можливо, варто було б після завершення книги ретельно знову відредагувати першу її половину. Ну, наприклад, шість сторінок тексту головний герой прокидається, вмивається і йде на роботу. Нагадаю, це детектив і в ньому лише 320 сторінок на все. Або ось такими реченнями рясніє перша половина: 🔴"Десь далеко за видноколом причаїлася незрозуміла загроза, що жалючими батогами періжила змилених коней його втечі". 🔴"Ті думки породжували відчуття, ніби хтось сторонній нашіптує йому на вухо, вимощує лунку порожнечу черепа кавалками тривожної втоми, наказує та змушує, страхає і жене у безвість чужих вокзалів, готелів, перегонів і станцій". 🔴"Об шибку ледь чутно шкреблися сніжинки" 🔴"Коли в серце заповзали крижані мацаки переляку" 🔴"З-під кущистих брів ножем блиснув погляд" 🔴"Шмагаючи безжальним батогом страху" Ну і моє улюблене: 🔴"Приніс Дарцю, точніше, її понівечену оболонку, в якій ледве жевріло життя!" - аби вирозуміли, мова йде про єдиний розріз на щоці. Справедливості раді - це не перша половина книги, та і моя претензія тут не до стилю, а до надмірної драматизації й перебільшені. В цілому, книга отримала від мене законні 3 ⭐️ з п'яти, читалося практично без закочувань очей і фейспалмів (окрім місць із роялями). 👉Я казала, що не буде згадки про шкіряний диван? Я збрехала. На описі найдорожчого борделю міста із традиційно червоним інтер'єром - милий, приємний, затишний та комфортний - кричала чаєчкою.

Третя книга з циклу. Цю я взагалі не вважаю детективом, для мене це радше містичний реалізм. І якщо за відчуттями вона поки що мені сподобалася найменше, то цитат я виписала все ж немало. А ще величезний плюс усього циклу - чудовий опис міст і містечок. Просто лагоминка! Про що? Селяни бачили дивне світло. Старосту одного села викрали і відпустили. Хто? Хтось. А враховуючи, що це 1912 рік, є зауваги щодо австрійських шпигунів. І ось Якову Ровнєру пропонують приїхати у Меджибіж прочитати лекції для фельдшерів, а ще й з'ясувати, що ж то бачили селяни. Але щось пішло не так, то розслідування наш неугомонний лікар продовжив уже на власний розсуд. І тут почалася фантасмагорія: легенди, міфи, православні, католики, хасиди, Кармалюк, Довбиш та інші "достойниє ліца". Додайте ще радіацію та авіацію, то зрозумієте, що читати є про що. Головне - не заплутатися у сенсах подій, бо мені щось їх було забагато. "Людина ж — наче сходи, що вершиною впираються в небеса. Всі її діяння і слова впливають на небесні сфери104. А звідти сходить мудрість. Тому благими діяннями ми набуваємо мудрості, а не самими прожитими роками." А фінал книги мене взагалі добив. Добре, що я знаю, що є 4 та 5 книги, а то було б сумно.

Чи любите ви Кам'янець, той, що Подільський, як люблю його я? Якщо так, то вам точно треба прочитати цю книгу. Кам'янець містичний, Кам'янець кавовий, Кам'янець крізь тисячоліття. Про що? У Кам'янці відбувається серія вбивств. І так сталося, що запросили допомогти розслідуванню лікаря Ровнєра (нагадаю, що це друга книга циклу), бо вбитий слідчий був його приятелем. Ну, як допомогти, швидше - провести. І Яків Соломонович розслідування проводить, щоправда, долучивши місцевого мешканця та свого друга. І виявляється, що Кам'янець - не просто місто, а арена боротьби двох небезпечних родів. Боротьби за виживання і володіння Книгою. "— Звісно, не вірю, — пирхнув Яків. — Не вірю, не можу повірити, не хочу повірити, тому що упирів просто не існує! Це вигадки темного люду, та й квит." Ну, вірю-не вірю, але познайомитися доведеться, і не тільки з ними. А вбивцю теж знайдуть.