Юлія Нагорнюк

Мені дуже подобається творчість авторки, то ж ця книга не стала виключенням. Супер комфортна. Буду ще не раз перечитувати ❤️

Смерть тваринки, спалення чаклунів (вони лишились живі) – вже не виглядає як затишне фентезі ?!😏, але все по порядку. 
Це легка побутова історія у Києві 2008 року, де присутні толкіністи, пластуни, відьми та нечисть. Не очікуйте епічної магій чи складного всесвіту, адже в центрі інша проблема. Я не сильна в темі асексуальності, тому не можу виступати експерткою, але після книги у мене виникло більше питань ніж розуміння. 

Ви поринете у побутові теми дружби, стосунків, проблеми дітей і батьків, свекрухи та невістки тощо. 
Дещо не вистачило інформації, як люди ставились до відьом. Вони точно не прям дивувались їх наявності, але не співіснували відкрито. 

Для мене важливими героями були хомʼяк і лилик (типу 🧛), і тому я дещо обурена як авторка вирішила долю 🐹 💔 Саме Лилик мені здався асексуальним 🤷‍♀️️, хоча на початку ви так не подумаєте. 

Орися ще та комікесса, там де треба і ні, але як персонажка важлива. 
Світич - гопник-чаклун, але ви його полюбите своєю дивною любовʼю, всупереч дивний суржик😅 Ця парочка дуже абʼюзивна та крейзі. 
Марина - не моя персонажка, занудна, але я помітила певний її ріст особистості. 
Еліза - естонсько-українська відьма, яка вас проведе шляхом підготовки весілля та спілкування зі свекрухою. 

Коли ви вже затишно вмостилася, вас вдарить екшен момент😂і, як на мене, це було дуже класно. Я читала як не в себе цю частину. Саме цей момент, лилик та хомʼяк витягнули мою оцінку. 

Любовного трикутника так і не сталась, але кінцівка мене геть шокувала. Я не зрозуміла нащо і до чого це було. 

Я все очікувала стосунків відьми з нечистю, і хоча були натяки, але це можливо в майбутніх книгах авторки. 

Загалом, книга легка та смішна, і відповідає заявленому жанру. 

Це не перше моє затишне/побутове/гумористичне/магреалістичне фентезі, але поки найгірше.

Щодо сюжету — він вривається в книгу раптово, кудись несеться і так само раптово завершується. Марина вчиться на фінансиста, верховодить у Пласті, ходить на сходини і між цим всім вивчає творчість Толкіна. Орися — сильна відьма, тому за весь екшн в книзі відповідатиме вона. Еліза зʼявляється в книзі аби накинути проблематики. З завʼязкою розібрались.

Будемо розглядати цю книгу, як репрезентація асексуальності. Окей. Адже саме це закладала авторка.
Марина всю книгу вважає себе хворою і зламаною, бо не хоче сексу. Як це проявляється? Всі довкола говорять про секс — Марина тригериться.
Чи є тут глибокий аналіз, вивчення свого стану, звернення до джерел? Ні, Марина просто ходить і страждає. Чи є тут прийняття себе, своєї орієнтації, комфорт з собою? Ні.

Орися відповідальна не тільки за пригоди в книзі, а й за гумор. І часто це дійсно було смішно. Крім глави «Король помер». Там це було тупо.

В книзі також є згадки одвічної проблематики батьків-дітей. Однак ця лінія так і лишилась просто згадками, адже ніякого розвитку не отримала.

В книзі в принципі нічого не отримало розвитку і вичерпного розгляду.

Це була не цікава, не затишна, не смішна, не пізнавальна і не репрезентативна книга. Я не дізналась нічого нового, я не відчула конфлікту.