Дуже мила манга?

Щемка історія про двоє самотніх хлопців, студентів, чиє випадкове знайомство повільно переросло у палку дружбу. А дружба, своєю чергою, переросла у… чи не переросла? Не будемо поспішати. Один з них (Кохей) через хворобу має проблеми зі слухом, інший (Таїчі) через відсутність фінансів має проблеми з харчуванням. Кохею на лекціях потрібен помічник-нотувальник, адже він не може нормально чути викладача, а Таїчі потрібен підробіток, бо він живе зі стареньким дідусем; хлопчина дуже любить гарно попоїсти, але зароблених грошей часто не вистачає навіть для ситості, не кажучи вже про ласощі. Тут варто зазначити, що мама Кохея - відомий кулінар, веде власні курси, а отже, готує для сина смачні обіди. Ось так воно на початку склалося)Хлопці надто різні: Кохей мовчазний, стриманий та пригнічений, що цілком зрозуміло - слух у нього погіршився відносно недавно, йому ще тяжко навчитися з цим жити; а Таїчі емоційний, надзвичайно галасливий та доволі безвідповідальний, хоча насправді дуже добрий та чуйний. Якийсь час вони розбиратимуться у власних почуттях, й даватиметься їм дається це складно. А ось як далі розвиватимуться їх стосунки, читайте саменькі, я й так багато розповів) Манга хороша, м’яка та приємна, з легкими нотками світлого смутку. Моя оцінка - 8 з 10.

Мило, але нічого надзвичайного. Перший том BL-історії, яка явно буде дуже, дуже slow burn. Нє, ну правда — майже 200 сторінок і жодного поцілунку, ну шо оцево за воно? ? Один з них має вади слуху після хвороби, інший — вади виховання та гарних манер, і всі ці майже 200 сторінок вони будуть з'ясовувати, чи є за щось ненавидіти першого, адже він погано чує. Хоча основою їх взаємодії будуть гастрономічні відносини! ? Буквально: перший годує другого обідами за те, що той веде йому конспект лекцій. ? Зразу хочу сказати, що півтора бали я зняла саме за постановку самого конфлікту методом вірменських комсомольців: вигадаємо собі проблему та звитяжно із нею боротимемся. "Ах, я гадав, ти мене зненавидиш, коли дізнаєшся, що я глухий" "Ох, я думав, що ти подумав, що коли я недосказав..." ? Взагалі, якщо в цілому із любовних історій вирізати кілометри плівки, де герої, замість говорити про свої проблеми словами через рот, займаються ворожінням на напівнатяках, то навіть Санта-Барбару можна було б вкласти у 100-120 серій. ? Тут ще й ситуація погіршена шатанням зі сторони в сторону. То за героєм бігає весь факультет, бо він красивий. То він раптом ізгой, бо не спілкується ні з ким. То дівчина вирішує поупадати за ним, бо це ж так романтично, як у кіно, де героїня також відважно присвятила своє життя глухому хлопцю. То "мене ніхто не любить, наїмся жабенят". ? До речі! Тут є рецепти! Реально, рецепт котлеток прямо в тексті. Дуже мило, кажу ж. ? В цілому, фанатам любовних історій (з рецептами) — раджу. Сама ж продовження не читатиму.