Що є ідеальне суспільство? Суспільство без воєн? Насилля? Коли будь-якого бунтаря убезпечують превентивними заходами? Можливо, але все знову не так однозначно. Та чи взагалі існує та однозначність? І в цій книзі ви можете про це прочитати. Український автор. Але ось тут - однозначно треба читати. Про що? Іска - ідеальна служниця-андроїд, що забезпечує усі потреби головного героя. Він є художником, то ж зображує свою музу в різних варіаціях. А ще вони вечорами грають у відеоігри з дуже реалістичними сюжетами. І у навичках убивання Ісці знову немає рівних. Але одного дня щось пішло не так, у нашого героя з'явилися думки: про державний устрій, про те, хто керує суспільством, чому усі його знайомі люди лише займаються мистецтвом і яка ж історія є правдивою. "Стіни захиталися в мене перед очима: такого не чекав. Я вкотре відчув себе жалюгідним та нікчемним пішаком, який бореться на велетенській шаховій дошці за своє життя і, сподіваючись на примарний шанс пройти у ферзі, не здатен осягнути зухвалого плану гросмейстера, котрий давно прирік його на смерть заради перемоги." Виявилося, що усе не є тим, чим здається, і наш герой був вимушений спізнати це на власній шкурі. Книга точно варта вашої уваги. Мені сподобався опис та деталізація тогочасного утопічного суспільства, я повірила автору про поводження людей зі слугами, про життя поза системою. Звичайно, оповідь можна поглиблювати, але то має бути вибір автора. Єдине питання у мене залишилося щодо фіналу: він мені здався нелогічним і необґрунтованим. Занадто примітивне рішення з боку розумних істот. Але, можливо, ви маєте іншу думку?

Доволі поверхнева наукова фантастика. Без дуже прописаних персонажів, без складного світоустрою, без жорстких філософських тем. Але читається, як дуже бадьорий епізод серіалу, який хочеться продовжувати переглядати. Дуже тоненька книга, тому можна прочитати за вечір і отримати насправді доволі неочікувану насолоду від цієї книги. Браво автору!

М'яка фантастика, яка не грузить читача складною науковою термінологією. Автор не дуже сильно вдається до деталей майбутнього в якому відбува.ться події книги, поверхневий опис світу, що і як між собою взаємодіє. Як на мене, то все зрозуміло, цікаве утопічне майбутнє, яке сформувалося після війни. Всі люди живуть і радіють життю. У лабораторіях вирощують штучну їжу. Люди народжуються у спеціальних фермах, де зростають у штучних утробох, капсулах. Після народження там же живуть перші п'ять років під наглядом нянь-андроїдів. У шістнадцять отримують свого андроїд, дім та починають жити самостійно. Всі люди (старі) після досягнення певного віку переселяються на острови в Індійському океані, та доживають там свій вік. Також усі люди після заходу сонця мають бути вдома, на вулицю виходити не можна. Чому? Хто придумав ці правила? Хто керує людьми? Персонажі норм, їх тут не багато, трохи туплять та чинять нелогічні дії, наражаючи себе на небезпеку. Але мені здається що автор спеціально так писав про персонажів. Бо вони виросли у дуже стерильних умовах, в ідеальних містечках, де немає злочинності, та де їм прислужують андроїди, тож люди не знають що таке справжня небезпека, наче можно як у грі, в яких вони проводять весь свій вільний час, просто перезавантажити, та почати з початку. Короткі глави, кожна закінчується якимось цікавим моментом, що в свою чергу змушує зразу читати наступну главу. Текст читається дуже легко, насичений подіями. Сюжет розвивається стрімко та цікаво. Є несподівані повороти, але прям щоб щось неймовірне, то нє. Без спойлерів про сюжет взагалі не вийде щось розповісти. Мені книга сподобалась, раджу.

Чи задумувалися ви хоча б раз про те, щоб жити в ідеальному світі? Але що для вас ідеальний світ? ⠀ Головний герой «Іски» саме живе в такому нібито ідеальному світі під час Золотого Сторіччя, яке настало після воєн, які тривали між Альянсом та Ордою від початку й до середини 21 століття. Альянс переміг, і ось уже протягом довгого часу люди живуть щасливо. Найкращий час, в якому можна народитися й жити. ⠀ «Початок Золотого Сторіччя – це час, коли країни припинили своє існування, злились в єдину спільноту, побудовану на принципах рівноправ’я, саморозвитку та особистої свободи. Поки існувала Орда, це було неможливим, але з її поразкою у світі не залишилося потужних геополітичних гравців, здатних перешкодити трансформації». ⠀ Життя їм облегшують механічні слуги, а найкращі розваги – такі собі «занурення», коли ти переносишся у віртуальний світ і живеш найкраще життя, допоки не задумуєшся: це ж точно гра? Та ніби гра… ⠀ «Це звучить смішно, але з розвитком суспільства попит на прості ігри, що не потребують значних інтелектуальних та поведінкових зусиль, зріс у геометричній прогресії. Шахи й Го давно не були нікому потрібні. Мільйони людей відточували реакцію нарізанням фруктів на екрані та розміщенням кольорових кульок у ряд». ⠀ І все, що потрібно для того, щоб отримувати від життя насолоду – дотримуватися Кодексу. Якщо не хочеш отримувати штрафи, але пам’ятай: це все для того, щоб ти жив найкраще життя! Так ще й поки ти спатимеш, андроїди вже зроблять усе, щоб ви раділи життю. ⠀ «Ніч – це час андроїдів. Уночі вони повертають до ідеального стану те, що люди та природа порушили за день. Прибирають сміття, підстригають і поливають газони, здійснюють ремонтні роботи. А з першими променями сонця двері будинків відчиняються, випускаючи галасливих та неохайних людей, аби ті вдосталь натішилися цим ідеальним світом, перевертаючи його шкереберть». ⠀ Не дотримуєшся правил – штраф, не хочеш мати свого механічного слугу – маєш не соціально прийнятну поведінку і навряд чи хтось тебе вважатиме нормальним. Краще жити так, як прописано – комусь же видніше, як тобі краще. Але одного дня в тебе почнуть виникати запитання… – Чому людям заборонено залишатися надворі після заходу сонця? – Не заборонено, а просто недоцільно, – відповіла вона. – Андроїди, що прибирають і облаштовують навколишню територію, заважатимуть людям. Це може спричинити нещасні випадки. Крім того, це неабияка економія матеріалів та електроенергії: якщо у темний час доби зовні нема людей, вуличні ліхтарі не потрібні. Це одна з тих історій, в яку ти дійсно занурюєшся, як герой у віртуальну реальність, і проживаєш його життя. Адже завжди цікаво не лише просто читати про це, а й спробувати пожити цим життям. ⠀ Починається все дуже буденно, а потім тебе затягує у вир пригод з Іскою, ще й спробуєш побувати в 6 ролях і вибрати, яка тобі ближча. І приміряти на себе всі ці ролі було насправді дуже цікаво! До речі, це м’яка наукова фантастика, яке відчувається як фентезі – щось легке, але з важливими сенсами. Також для мене тут були дуже відчутні нотки антиутопії, що мене ще більше потішило. ⠀ І якщо чесно, прочитавши першу половину книжки, я думала про те, що це непогана, хороша історія, яка триматиме такий темп до кінця. У другій частині автор змінював мою думку і переконував, що все не так, як я думаю. А в останньому розділі перевернув все настільки догори дригом, що я сиділа з відкритим ротом дуже довго. Обожнюю такі кінцівки, коли ти офігіваєш від усього, отримуєш теми для роздумів, так ще й сидиш у ступорі, бо не знаєш, що ж із цього всього правда, коли поєднується непоєднуване. Це було неймовірно! Ну і насамкінець цитата, яка розіб’є ваше серце, бо моє – вже: ⠀ «Усе-таки в людях живе ця упередженість оптимізму: нічим, по суті, не підкріплена віра, яка змушує кожного з нас сподіватися, що він нізащо не втрапить у халепу, жертвами якої стають інші. Ця віра примушує науковців та письменників витрачати роки життя заради високої ідеї, жертвуючи стосунками з близькими. Вона примушує солдатів іти добровольцями на війну, вірячи, що вони повернуться до своїх рідних живими та неушкодженими. Вона ж спонукає здаватись у полон, сподіваючись, що їх не розстріляють. Але письменники помирають, нікому не відомі, у у злиднях і самотності, солдати повертаються додому каліками чи не повертаються взагалі, а полонених часто-густо таки розстрілюють. Тепер таких жахіть, звісно, нема, однак під час епохи воєн ординці безжально вкорочували віку полоненим супротивникам. Та й родина письменника, хоч би яким нездарою він був, у наш час точно би не померла від голоду».