Якщо коротко, то це книга-шлях, бо головна персонажка Гілка через певні обставини змушена подорожувати з найманцями. От про її пригоди в першу чергу і буде йти оповідь. Але при цьому сюжет регулярно перемикається і на іншого персонажа - на старійшину Тхора в Фортеці Мовчання, де зберігає свої секрети таємнича спільнота мовчунів. Чародій-брехун. Вигадана дитина. Загублена дитина. Безвольна королева. Радник, що захопив владу. Мовчуни, що дали обітницю невтручання у справи Великого Світу. Таємниці, зради, дрібка магії. Авторка по сюжету розкидає незначні фрагменти і я потім, дізнавшись більше про лор або черговий секрет: "Ага, то може отой є тим-то.. а оце прояв оцього.." Події, правда, дещо сумбурні і є кілька питань до самого світоустрою. До речі, він тут цілком стандартний для сюжетів багатьох фентезійних історій: два світи - світлий (Великий Світ) і темний (Землі Мороку). Мешканці Світлого Світу розповідають жахи про темний світ і його володаря. Але при цьому самого того мороку ніколи не бачили, бо звідти не повертався ніхто. Народу у Великому Світі заборонено вчитись та пізнавати технології і люди вже власний вік міряють врожаями, а не роками. При цьому мовчуни практикують науку і під страхом смерті не мають права ділитись цими знаннями з народом. Та й загалом виходити з фортеці їм дозволено лише на свята. Спочатку я думала, що авторка намагалась в Кука чи Аберкромбі, але мені то більше здалось і це не темне фентезі. При цьому герої тут страждають від вошей, рани гнояться, люди гинуть, біднота навкруг. Детальних графічних описів фізіологічних процесів чи сцен жорстокості немає, якщо що. Стосовно ж фентезі чи роментезі. Тут такий романтік, що вона йому по морді, а він їй під коліна. Натяк на любовну лінію був настільки фоновий, що не була впевнена, чи піде розвиток цієї романтики далі. А потім паралельно ще сюжетна лінія вигулькнула, що я вже почала думати, що все отак і схлопнеться на п*здюлях😁 Та ближче до фіналу зрозуміла, що любовна лінія таки буде, але є нюанс. До того ж, в наступній частині. Мабуть. При цьому немає набридлого фокусу на привабливості персонажів, характерного для багатьох роментезі. Тож у нас тут або чисте фентезі з можливою любовною лінією на фоні, або вері-вері слоу-слоу бьорн. Підсумовуючи враження, що хочу сказати: це тверденький середнячок серед фентезі, який доволі непогано тримається і на фоні перекладів іноземних авторів. Мені особисто сподобалось і чекаю на продовження. Бо цікаво, що там буде з персонажами далі і нащо були оті всі ракіровки. Якби не зайшло, то було б 6/10, бо це добре написано і є цікаві елементи. А ще тут оповідь від третьої особи. Тепер же про саме видання: міцна палітурка, 260 сторінок, текст цілком читабельний, папір сіро-кремовий і тонкий (троха просвічує, та це не заважало читанню). P.s.: Ледь не забула - є одна претензія до карти. Треба було додати Місто Ста Палаців. Бо за логікою, згідно з картою, одна група мала піти на південь, щоб зробити великий гак на шляху до Копалень. А інша - мала піти на північ, щоб дістатись до Копалень якнайшвидше. А в результаті всі зустрілись в одній точці в Лісі Упосліджених. То де те місто?