Я ніколи не була в Харкові. Але після книги Яни Вовк «Бажання хибні, бажання справжні» у мене таке відчуття, ніби я пройшлася кожною його вуличкою, бачила зорі крізь купол Обсерваторії та відчувала холодний подих вітру біля пам'ятника Шевченку. Це історія, що відбувається за пів року до великої війни. За внутрішнім масштабом і відчуттями вона нагадує сімейну сагу, де доля однієї родини стає віддзеркаленням долі всієї країни. Тут стикаються три покоління: батьки в селі під Харковом, де батько тримається за минуле, та Ася з братом, які болісно, але рішуче будують своє, українське майбутнє. Що мене особливо зачепило: ✨ Неідеальні, живі герої. Ася — сильна жінка в гонитві за заробітком. Вона намагається дати доньці-підлітку «все необхідне», але водночас несвідомо позбавляє її найважливішого — простих обіймів та щирого спілкування. Це нагадування кожному з нас про те, як дітям потрібна наша присутність, а не лише наш успіх. ✨ Контрасти людських доль. Тут є Ніна, яка після смерті чоловіка втратила ґрунт під ногами, і Люся, яка доводить: можна мати «все», але бути глибоко нещасною. А ще — неймовірно щемка лінія юнака зі СМА, яка змушує переоцінити масштаб власних проблем. ✨ Кохання без фільтрів. Як легко прийняти за справжнє почуття блиск відомої людини і вперто не помічати «свого» чоловіка — брутального, надійного і турботливого. Символом усієї книги для мене став «люк у стіні». Це не просто отвір у цеглі, це шлях до порятунку, довіри та об’єднання світів. Момент, коли стіни самотності нарешті руйнуються. Я щиро вдячна авторці за можливість зазирнути в майбутнє героїв. Це дає те саме відчуття полегшення: коли світ навколо тріщить, «справжні» бажання допомагають знайти своїх людей і відчувати точку опори. Харків — місто-герой, місто-душа. Дякую Яні Вовк за це занурення. Тепер я точно знаю, куди поїду після нашої Перемоги. 🇺🇦

Якщо коротко, то це книга-шлях, бо головна персонажка Гілка через певні обставини змушена подорожувати з найманцями. От про її пригоди в першу чергу і буде йти оповідь. Але при цьому сюжет регулярно перемикається і на іншого персонажа - на старійшину Тхора в Фортеці Мовчання, де зберігає свої секрети таємнича спільнота мовчунів. Чародій-брехун. Вигадана дитина. Загублена дитина. Безвольна королева. Радник, що захопив владу. Мовчуни, що дали обітницю невтручання у справи Великого Світу. Таємниці, зради, дрібка магії. Авторка по сюжету розкидає незначні фрагменти і я потім, дізнавшись більше про лор або черговий секрет: "Ага, то може отой є тим-то.. а оце прояв оцього.." Події, правда, дещо сумбурні і є кілька питань до самого світоустрою. До речі, він тут цілком стандартний для сюжетів багатьох фентезійних історій: два світи - світлий (Великий Світ) і темний (Землі Мороку). Мешканці Світлого Світу розповідають жахи про темний світ і його володаря. Але при цьому самого того мороку ніколи не бачили, бо звідти не повертався ніхто. Народу у Великому Світі заборонено вчитись та пізнавати технології і люди вже власний вік міряють врожаями, а не роками. При цьому мовчуни практикують науку і під страхом смерті не мають права ділитись цими знаннями з народом. Та й загалом виходити з фортеці їм дозволено лише на свята. Спочатку я думала, що авторка намагалась в Кука чи Аберкромбі, але мені то більше здалось і це не темне фентезі. При цьому герої тут страждають від вошей, рани гнояться, люди гинуть, біднота навкруг. Детальних графічних описів фізіологічних процесів чи сцен жорстокості немає, якщо що. Стосовно ж фентезі чи роментезі. Тут такий романтік, що вона йому по морді, а він їй під коліна. Натяк на любовну лінію був настільки фоновий, що не була впевнена, чи піде розвиток цієї романтики далі. А потім паралельно ще сюжетна лінія вигулькнула, що я вже почала думати, що все отак і схлопнеться на п*здюлях😁 Та ближче до фіналу зрозуміла, що любовна лінія таки буде, але є нюанс. До того ж, в наступній частині. Мабуть. При цьому немає набридлого фокусу на привабливості персонажів, характерного для багатьох роментезі. Тож у нас тут або чисте фентезі з можливою любовною лінією на фоні, або вері-вері слоу-слоу бьорн. Підсумовуючи враження, що хочу сказати: це тверденький середнячок серед фентезі, який доволі непогано тримається і на фоні перекладів іноземних авторів. Мені особисто сподобалось і чекаю на продовження. Бо цікаво, що там буде з персонажами далі і нащо були оті всі ракіровки. Якби не зайшло, то було б 6/10, бо це добре написано і є цікаві елементи. А ще тут оповідь від третьої особи. Тепер же про саме видання: міцна палітурка, 260 сторінок, текст цілком читабельний, папір сіро-кремовий і тонкий (троха просвічує, та це не заважало читанню). P.s.: Ледь не забула - є одна претензія до карти. Треба було додати Місто Ста Палаців. Бо за логікою, згідно з картою, одна група мала піти на південь, щоб зробити великий гак на шляху до Копалень. А інша - мала піти на північ, щоб дістатись до Копалень якнайшвидше. А в результаті всі зустрілись в одній точці в Лісі Упосліджених. То де те місто?