Антична Греція, філософія, убивство. Перекладач, ритуали, логіка. Подвиги, ейдезис, лілія. Якби хто попросив описати цю книгу трьома словами, то десь такими вони б і були. Перед нами - вельми дивний і трохи дратуючий, хоч і цікавий, текст. Історія обертається навколо смерті хлопця, студента Академії Платона. Місцевий лікар постановляє, що він помер від укусів вовків, однак є людина, яка з цим не згодна. Він розгадник і мислитель, звати його Геракл і він вирішує провадити власне слідство щодо обставин смерті хлопця. Автор будує історію цікавим чином - ми маємо основний сюжет і примітки Перекладача, які поступово переростають у свою окрему історію. Основний сюжет вельми цікавий і детективна лінія хороша, історія Перекладача при цьому ж дратує. Перекладач одержимий ейдезисом в тексті - художнім прийомом, який дозволяє вписати приховані сенси в історію. І цей самий Перекладач впевнений, що автор зашифрував якусь загадку, яку конче необхідно розгадати. Якраз одержимість цим ейдезисом мене дратувала дуже сильно (так-так, ми вже зрозуміли, що це ейдетичний прийом, господи, досить ?), хоч і розумію, з якою метою це було зроблено. Вам сподобається, якщо ви любите філософію і складні тексти. Я ж цінуватиму цю книгу за цікавий детективний сюжет.
Новий цікавий жанр, за це в зірки. Незвично! Але дуже багато філософії, бувало нудно і незрозуміло. Наприкінці забагато якогось хаосу і незрозуміло для чого написаних речей (якщо бути відвертим) Не зачепило.
Ще не дочитала “Печеру ідей”, але вже зараз книга викликає справжнє захоплення. Це історичний детектив, що переносить у давню Грецію, з елементами філософії, загадок і глибоких роздумів про знання, душу та істину. Атмосфера Афін описана так реалістично, що ніби сам ходиш вузькими вуличками поряд з учнями Платона. Незвичний формат подачі: поєднання філософських діалогів із детективним сюжетом. Відчуття, що кожна деталь важлива і має прихований зміст. Мова — вишукана й водночас жива, легко занурює в атмосферу. Хочеш читати повільно, щоб не пропустити нічого важливого. Дуже подобається. Вона не просто розважає — вона змушує думати. Якщо кінець буде таким же сильним, це точно стане однією з улюблених.
Нестандартно і захопливо — саме так я б коротко охарактеризувала цю книгу. Однак у мій топ ця історія не потрапила. З одного боку, сюжет цікавий, а з іншого — намагаючись зробити твір максимально нестандартним за своєю формою, автор ніби не сильно переймається основною сюжетною лінією. Саме тому не вдається повністю зануритись в атмосферу прочитаного і не виникає емпатії до персонажів. Афіни сколихнула трагічна гибель юнака Трамаха, якого начебто загризли вовки, однак розгадник таємниць Геракл Понтор одразу помічає невідповідність основної версії з важливою деталлю: тулуб хлопця страшно пошматовано, серце вирвано, але руки цілі (а отже він взагалі не оборонявся від вовків). Далі починається розслідування Геракла з Діагором (наставником загиблого), де вони поступово дізнаються більше про секрети Афін, приховані у темряві. Перша частина швидко затягнула. Було цікаво спостерігати, як у примітках до цієї книги розкривається ще один персонаж — Перекладач, який власне й займається перекладом з давньогрецької мови цього детективу. Хід незвичайний і неочікуваний, тому відразу записала свої враження від прочитаного: «Дійшла до 86-ї сторінки й мої очі округлились від несподіванки. Головні герої фактично прямим текстом почали говорити про Перекладача, з яким можна розмовляти, просити щось чи кидати йому виклик. Маскуючи й називаючи це певним віруванням, поширеним у деяких віддалених краях, у тексті прямо пишеться: “Зненацька він підвів погляд до темної стелі кімнати. Здавалося, він шукав очима когось. Він шукав тебе.” На цьому моменті мене прям промурашило. Якщо герої книги встановили контакт з Перекладачем цього манускрипту, то що ж буде далі?» Уся книга наповнена філософськими роздумами (від яких я дуже далека), тому інколи було непросто осягнути написане. Задум «Печери ідей» цікавий і я дійсно ніколи нічого подібного не читала, але чи хотіла б перечитати? Напевно все ж ні, але анітрохи не шкодую про витрачений час, бо це справді було нестандартно і захопливо. «Перше, що дізнаєшся, вийшовши звідси [з Афін], – це те, що не існує єдиної істини: кожен має свою власну. А далі – розплющуєш очі… і бачиш лише чорноту хаосу»
У романі дві лінії. Основна — вплетена в детектив про культ Діоніса та сектантські обряди, присвячений покровителю виноградарства та веселощів. Театралізовані дійства виявляються винними у смерті юнаків та багатьох селян Аттики, чиї смерті ніколи не розслідувалися. Друга — історія Перекладача, який працює із давньогрецьким рукописом, де описані згадані події. Книга своєрідна. Сюжет містить велику кількість образів. Дуже дякую Перекладачеві, що він ці образи пояснює. Хоча, все одно, довелося багато гуглити) Ефеби, оболи, пеплуми, амфітріони, побут афінян, обряди міських урочистостей — створюють потрібну атмосферу і занурюють в епоху Стародавньої Греції. У тексті є прихований зміст. Він розкривається у діалозі із Платоном. —————— Цитати: «Я вірю лише в те, що можу побачити, — просто відказав Геракл. - Міркувати та робити висновки - це ще один спосіб бачити речі.» «Ти знаєш те, що, як тобі здається, ти бачив... Знати істину означає знати, скільки істини ми здатні пізнати.» «Дивно, — мовив Спевсіпп, — ти стільки років подорожуєш далекими землями... але й досі увʼязнений у своїй печері. Адже, гадаю, тобі відомий наш міф про печеру, чи не так? Вʼязень, який усе життя провів у підземеллі, спостерігаючи лише тіні від реальних предметів та істот, раптом дістає свободу й виходить на сонячне світло... І розуміє, що доти бачив лише обриси і що реальність значно прекрасніша й складніша, ніж він те собі уявляв... Ох, Кранторе, мені шкода тебе, адже ти досі увʼязнений і не бачив осяйного світу Ідей!»
Давно не читала так майстерно написаного твору. Автор заввиграшки жонглює текстом, розмиваючи межу між реальністю і вигадкою, і за цим неймовірно цікаво спостерігати. Знімаю капелюх перед перекладачем - українською роман звучить прекрасно, мова надзвичайно багата і милозвучна. Одним словом, дуже раджу.
Котолог