Вондра Чан

Я прочитала "Сонджу" і трохи розчарувалась, бо сюжет класний, але виконання таке собі. Такий сухий, пустий текст, монотонний, з майже відсутніми будь-якими стилістичними фігурами я давно не читала. Таке відчуття наче це не художній твір, а переказ автобіографії. Мені так цікаві тексти закордонних письменниць, бо я люблю читати про культури, звичаї інших країн, відмінних від наших. Насправді деякі моменти дійсно цікаві та унікальні, але задоволення від їх прочитання зовсім не було. Я в голові порівнювала цей текст з "Пачінко" і от та книга була дійсно фантастично написана і краща в художньому плані за "Сонджу" разів в 10. Герої взагалі були не прописані, я не співчувала жодному персонажу. І ще не подобалось, коли важливі думки (типу рівності прав жінок та чоловіків) говорили тобі просто в лоб, що тобі не треба думати, аналізувати, щось собі вигадувати, бо це просто на поверхні, а хотілося б трохи глибший текст (хоча сенси дуже сподобались). Але може це вважається такою особливістю цієї книги, хто знає. Не хочу її критикувати, бо історія дійсно важка та жахлива, але виконання мені не сподобалось від слова зовсім

Анонім

«Сонджу» Вондра Чан Розповідь охоплює 23 роки життя молодої жінки Сонджу (в період з 1946 по 1969 рік) та показує численні труднощі пов'язані з родиною, застарілі традиції, війну, втрати через смерть і втрати через примхи життя в Кореї, що змінюється з шаленою швидкістю. Чудовий твір, написаний простою, але пишною мовою. Батьки Сонджу влаштовують їй шлюб по домовленості з сином багатого фермера далеко від прогресивного Сеулу. Після завершення школи, вона втрачає можливість сучасного та омріяного “західного” життя, яке вона собі уявляла, з чоловіком, який називає її рівною собі. Ось тут і починається історія. Ми проживаємо наступні два десятиліття з цією свавільною, вольовою та сміливою жінкою, яка ніколи не задовільняється тим, що їй не до вподоби. “Суть усього живого – воля. Треба боротися до самого кінця, як цей бур’ян. Їй теж треба було дати відсіч своїй матері та стояти на своєму до самого кінця. Так сказала собі Сонджу перед тим, як проковтнути гіркий клубок та перейти до наступного бур’яну”. Сюжетна лінія була написана настільки добре, що ви можете відчути, як виросли поруч із Сонджу, фактично живучи її життям і ситуацією, в якій вона опинилася. Її емоції, особливо її відчай і гнів через те, що її життя здавалося не таким, яким вона хотіла бути, були настільки реальними та людяними, що ви не можете не відчувати те саме. Іноді вона сумнівається в собі, іноді сумнівається в тій злості, яку відчуває до рідних та близьких людей. Життя підкидало їй все нові випробування, та все ж вона міцно стояла на ногах і всюди намагалась знайти позитив і сили жити далі. “– Я суперечу сама собі. Мої думки розмиті. Я не можу тверезо мислити. – А я й не знаю, чи є взагалі на світі люди, які можуть. Більшість із нас просто йде вперед, іноді розгублено, іноді чітко та тверезо, але частіше навіть не думаючи.” «Сонджу» — це книга, яка ставить запитання, чим ми готові пожертвувати заради власної свободи та незалежності. Книга, яка розкриває не так протистояння стражданням та трагедіям, а показує на що здатні витривалість та прагнення до самореалізації. Книга, про набуття рівності і боротьбу проти стереотипів суспільства. Прекрасна історія сильної жіночої фігури.

Анонім

«Сонджу» — це історія про дівчину, яка зростає у Північній Кореї, країні, де страх і контроль держави впливають на кожен аспект життя. Головна героїня, Сонджу, народжується у привілейованій сім’ї, де її батьки займають високе становище. Вона мріє про майбутнє, яке здається їй безпечним і стабільним. Проте реальність виявляється жорстокою: коли обставини змінюються, дівчинка змушена боротися за виживання. Сонджу проходить складний шлях — від дитини, яка живе у відносному комфорті, до підлітка, який стикається з труднощами, що змінюють її назавжди. Її історія — це не просто розповідь про боротьбу, а й про силу духу, відвагу та людяність навіть у найтемніші часи. Книга піднімає важливі питання про свободу, родину та надію. Вона змушує задуматися про те, які привілеї ми сприймаємо як належне, і як людина може вистояти перед лицем неможливого. Рекомендую!

Анонім