Войцех Тохман

про руанду я не знала нічого. не знала про радіо тисячі пагорбів яке закликає вбивати найближчих, про людей яких називали тарганами, про зруйновані життя і гачачу (вільний суд). якась далека країна в африці, що там цікавого? а там цілі поховані життя, по яким ходять тисячі вбивць поряд з іншими вбивцями, там налякані діти, тісні вулички, брудна річка яка бачила мільйони смертей. там тіснота, і люди. всюди — люди.

книга це великий репортаж автора про геноцид 1994 року в руанді та його наслідки. вона складається зі слів та історій тих, хто пережив геноцид, тих, хто були свідками страшних злочинів, тих, хто вбивав сусідів і їх дітей. ця книга це збірка людської жорстокості загорнутої в слова. свідомо я не можу радити вам її прочитати, бо там багато тригерів, багато жахаючих описів реальних подій. це дуже страшно. але це книга, існування якої дуже потрібне. бо це історія яку треба знати аби не допустити у майбутньому. те, як зараз влада руанди намагається "зшити" суспільство до купи, як викреслює назви "хуту" і "тутсі" (але всі пошепки продовжують питати хто ти), як люди постають на гачача і як ґвалтівників і убивці сотень жінок відпускають. як чоловік який вбив всю родину маленького хлопчика кожен ранок вітається з ним як з сусідом і другом. це ті моменти з яких складається книга і які важко збагнути і усвідомити. але це реально, воно було, воно є. наслідки видно досі.

"Слухаю і думаю: про щось жорстокіше я вже, мабуть, ніколи не почую, нічого жорстокішого людина точно вигадати не спроможна. Але ні. Те, про що я чую сьогодні, - ніщо порівняно з тим, що я почую завтра. Те, про що я пишу нині, - ніщо порівняно з тим, про що напишу згодом."

читайте, якщо готові до цього, або просто знайте що геноцид був і не заглиблюйтесь у це.