Цей роман вважають одним із кращих німецькомовних у ХХI столітті та єдиний,якщо не помиляюся, поки що українською. Дуже оригінально написано,адже текст без розділів, часто без абзаців -суцільне полотно, розділене лише фотографіями. Спочатку важко сприймати, адже герой розповідає автору свою історію і пропонує разом із ним здійснити мандрівку у власне минуле , спробувати знайти себе та своє коріння . Вже десь близько середини ми розуміємо , що він не лише Жак Аустерліц, а син людей, знищених нацистським режимом. Дорога та пошуки привели чоловіка до Праги. Саме там він знайшов свою няню, яка всі довгі роки чекала, щоб розповісти. Терезин та Париж - там загубились сліди батьків, але крізь текст відчувається, як же болить герою те, що він наче нічий, нізвідки. Текст сприймається як біографія, хоча тут істина таки перемішана з вигадкою , численними доповненнями. Деякі фото знайдені на барахолках , щоб максимально передати те, що прагнув сказати автор. Маленький хлопчик був врятований потягом до Англії (цікаво, чи те ж ті самі моменти, що у книжці "Останній потяг до Лондона") , але все життя відвідував місця, які могли допомогти щось віднайти -вокзали, бібліотеки, концтабір Терезин,міста в Європі. Сильний текст, який не зовсім просто читати, але точно варто.