Книга Віктора Янкевича "Я не забуду" - це не просто художній твір, це справжній крик душі, вистражданий на передовій. Розповідь ведеться від командира гарматного розрахунку Тимофійовича, який стикнувся з втратою побратима, несправедливістю, реаліями життя на війні та поза нею. Автор без прикрас показує нам весь біль, відчай та довгий шлях від скорботи до прийняття. Це книга про роздуми автора про війну та втрату, про те, як війна змінює людину.
Ця книга залишає глибокий слід у душі, змушує задуматися про ціну миру та значення памʼяті. Вона обовʼязкова до прочитання для всіх, хто прагне зрозуміти справжні випробування, через які проходять наші захисники, та емоційну глибину їхніх переживань.
Анонім
Не сказала б я, що вибрала вдалу книгу для знайомства з автором, але вже як є)
Що ж, читалося максимально швидко: от я сьогодні почала і сьогодні завершила. Нормально написано, але є помилки. Коли книжка подобається, то на дрібні ляпи чи одруківки не звертаєш уваги, а тут трохи не так. Стільки всього намішано, трапляється чимало кліше і думки типу "десь я таке бачила" були присутні. Я вже казала, що мені написане нагадувало Роздобудько, Дашвар, наприклад. Не скажу, що це погано, бо я колись їхньою прозою захоплювалась, це фактично перше знайомство з #сучукрліт. Просто зараз я ніби "виросла" з них)
Знаю, що проза Янкевича багатьом подобається, але чогось мені здається, що в трилерах він точно сильніший.П.с. ні слова про сюжет, бо, як на мене, розказавши про сюжет, можна "відбити" бажання читати, бо це трохи банально і неново))
Анонім
💡📖📚 Ця книга, схожа на міцний пунш: кокосовий сироп, ром, пряний зірчастий аніс. Загорнутися у плед і читати! Або ж є інший рецепт: вдягти мерехтливу сукню, увіткнути троянду поміж сторінок цієї історії і пройтися вуличками-сторінками. Бо ж детективи не завше в окулярах із товстелезними лінзами, шкіряними дипломатами й підкрученими вусами, еге ж?!
🖇Лише уявіть: книгозбірня, де витає аромат стародруків, розмірений темп життя у маленькій волинській Швейцарії – Кременці. І бібліотекарка у ролі детектива. Еркюль Пуаро в чорних сонцезахисних, фіолетовій силуетній сукенці й вмінням "відволікатись не відволікаючись"
🧐Жертва – зникла викладачка одного місцевого ВУЗу. Яскрава дочка колишнього чиновника, громадська активістка, зваблива жінка. Хто ж міг викрасти її, від кого вона втікала, перед тим забігши у місцеву бібліотеку ім. Ю. Словацького? Чи причетний до її зникнення незнайомець, який притьмом забіг за нею?
🧶Цей клубок береться розгадати бібліотекарка Юлія, котра переїхала з Херсону. Інтуїція підказує їй, що хамовита і зверхня Саша, в чому вона якось пересвідчилась, – аж ніяк не жертва. Та очевидні факти і слідчий Юрій Сергійович певні в іншому: жінка в небезпеці й передовсім треба віднайти її
● Пазли складаються поволі: фото Саші з давнім другом у рамці в батьківській квартирі, упаковки від відеокамер, мобільник у книзі. Чи впорається гострий розум Юлії, уважність до деталей і її проникливість розгадати загадку – читайте. Хто є тим ляльководом, який навмисне веде Юлію не тією дорогою і чи зможе вона, так би мовити, вийти на слід справжнього вбивці? Ця історія не відпустить вас до останньої сторінки!
🚂 А далі, після завершення справи у Кременці, Юлія відправляється до Львова. У бібліотеку на Ринку, 9. Саме там запланована преза письменника Віктора Янкевича. Але ж за те як інтригуюче для читачів і у стилі авторів детективних романів. Богдан Коломійчук, Дара Корній, Анастасія Нікуліна, Богдан Кухта. У цій повісті приваблюють вплетені у сюжет письменники, поети, художники, бібліотекарі. Ти немов привідкриваєш велюрову завісу, за якою їх спілкування як воно є. А далі – вбивство пані Анни. І знову ж за справу береться бібліотекарка Юлія
Анонім
Котолог
