"Босмен" — це роман, у якому за невимушеним гумором і вибуховою хімією ховається напрочуд щира, емоційно чесна історія про двох людей, які бояться знову довіритися світові. Авторка бере знайомий троп випадкової зустрічі й перетворює його на щось тепле, глибоке й дуже людське. ~ Різ — дівчина, яка звикла ховати вразливість за іронією та обережністю. Чейз — харизматичний, гучний, трохи нахабний, але всередині — чоловік, який давно навчився сміятися, щоб не показувати тріщини. Їхня взаємодія з перших сторінок нагадує танець двох протилежностей: вона тікає, він наздоганяє; вона ставить стіни, він руйнує їх одним дотиком або жартом. Але між рядками — набагато більше, ніж гра в дражнилки. Це історія про те, як двоє людей поступово дозволяють собі бути справжніми. Сюжет розгортається плавно, природно, з органічними поворотами, які не розривають емоційний ритм, а тільки поглиблюють стосунки героїв. Кіланд майстерно вплітає пікантні сцени — не як прикраси чи фан-сервіс, а як важливі моменти близькості, у яких Різ та Чейз не просто торкаються тілом, а й відкривають серця. Саме в цих сценах показано, як зростає довіра між ними: як страх поступається місцем бажанню бути поруч, як пристрасть стає способом говорити про те, що словами не сказати. Теми книги — другий шанс, емоційне одужання, вміння приймати минуле, навіть коли воно болюче. Авторка пише так, що герої здаються живими, впізнаваними — з їхніми невдалими жартами, сором’язливими паузами, маленькими втечами й великими поверненнями. Атмосфера роману — тепла, чуттєва, іноді смішна, але завжди така щира. Під час читання я й дурнувато хіхікати, і розчулювалася, й навіть зронила не одну сльозу. Це друга книга, яку я прочитала від Ві Кіланд (першою була "Нотатки ненависті", написана у співавторстві з Пенелопою Вард), і тепер з упевненістю можу сказати, що готова читати усі книги авторки. Однозначно раджу до прочитання?

Було враження, що читала цю книгу раніше, бо давно знайома з творчістю авторки. «Босмен» — це історія з гумором. Випадкова зустріч незнайомців у кафе стала порятунком для них від нудних побачень. Веселі вигадки Чейза і Різ врятували вечір. Хлопець переживав втрату коханої людини й боявся нових стосунків, але його тягнуло до дівчини. Їх зближення було питанням часу. Страхи минулого заважали щасливому майбутньому. Та доля приходить саме тоді, коли ти цього не чекаєш. ?«Боятися — це коли дозволяєш страху контролювати своє життя, заважати тобі робити те, що хочеш. Колі тобі страшно, але ти дивишся своєму страху у вічі й живеш далі — це сміливість».

8/10 Давно я так не сміялася, читаючи роман? «Bossman» починається як стандартна історія про боса і співробітницю, а потім ти вже сидиш, хрюкаєш, витираєш сльози від сміху і думаєш: «що це взагалі було і чому мені так добре»?! Чейз — ходяча катастрофа в костюмі. Його жарти, самовпевненість і цей рівень “я знаю, що я ти здасися” — просто 10/10. Різ з усіх сил намагається бути серйозною, але поряд із ним це як намагатися залишитись тверезою після двох келихів просекко.. тобто БЕЗ шансів. Їх діалоги — як словесний пінг-понг, який справді дає привід щиро посміхатися. Хімія між героями не просто іскриться — вона шипить, стріляє, кипить, як чайник без кришки. І от ти сидиш, читаєш і чуєш це “пшшш!”, коли вони знову обмінюються черговими фразами, які одночасно дратують і заводять. Що це за метафори лізуть у голову - я не знаю? але досі давлю либу і хочу більше таких ромкомів? Чейз справжнє ходяче випробування нервової системи. Тип, який може одночасно викликати бажання кинути в нього степлером і залізти на нього зверху?. Різ — міс “я серйозна, у мене кар’єра”, яка ще не знає, що її спокій та стійкість уже оголошено поза законом. Коли вони разом — це як спостерігати за хімічною реакцією, де ніхто не носить захисних окулярів. Ти просто чекаєш поки все вибухне? Мені сподобалось, що книга не просто розважила мене, а й змусила прожити емоції від “ха-ха-ха” до “ой, чому я плачу о другій ночі”. «Bossman» — саме така. Вона смішна до внутрішнього хрипу, гаряча до червоних щік і щемка до тихого “ааа…” десь усередині. Якщо шукаєте щось, що виб’є з осінньої хандри і змусить хихотіти, як підліток — «Bossman» саме для вас. Ця книга офіційно найприємніший фейс-фітнес року?

Це надзвичайна історія про кохання Шарлотти і Ріда — глибока, емоційна, щемлива і дуже щира. Я однозначно рекомендую всім, хто любить сучасні романи, сильні почуття та історії, що торкаються душі. У книзі є і моменти, над якими можна посміятись, і ті, що доводять до сліз. Але головне — це рефлексія про себе. Про те, що щойно ти по-справжньому усвідомлюєш: тобі вистачає себе, ти вже повноцінний — саме тоді у твоє життя починає приходити справжнє: любов, дружба, радість. Ця історія — не просто про романтику. Це про двох людей, які шалено кохають один одного, навіть попри обставини, страхи й мовчання. І це не лише про чоловіка, який готовий на все заради щастя коханої. Це і про жінку, яка здатна на ті самі жертви, навіть якщо не отримає взаємності. Кохання — з обох сторін, глибоке і справжнє. Окремий плюс книги — розділи чергуються: від обличчя Шарлотти й від обличчя Ріда. Це дає змогу не просто спостерігати за подіями, а буквально жити у головах героїв, розуміти кожну емоцію, кожне рішення. Мені дуже сподобалось. Це книга, яка залишає відбиток. І якщо ви шукаєте щось душевне, щире, емоційне — ця історія саме для вас ❤️

Розгадка Ві Кіланд (або як книжкова обкладинка майже позбавила мене хорошого читацького досвіду) Жанр: психологічна драма - трилер Тема: одержимість, межа між професійним та особистим, травма, залежність, етика, внутрішній біль Ця книга потрапила до мене не тому, що я її шукала. Вона не була у списках "must read", я не бачила її в топах. Її мені порадили в книжковому клубі — просто у відповідь на моє улюблене питання: а що вам справді запало в душу останнім часом? І «Розгадка» була однією з таких історій. Але зізнаюсь: обкладинка майже зламала все. Я бачила, як виглядає оригінальне видання, і український варіант виглядає блідо на його фоні. Вона не передає напруги, атмосфери і глибини. Якби я обирала лише по дизайну — пройшла б повз. Та внутрішній зміст — це зовсім інша історія. ✨У нас є психіатриня Мередіт, яка пережила велику втрату. ✨І є Ґабріель — її новий пацієнт, чоловік, до якого вона починає відчувати щось, що не має права розвиватися. Межі стираються. Одержимість наростає. А моральні орієнтири ламаються. Здається, сюжет простий, наче візерунок, який легко повторити. Але десь посередині починаєш відчувати: все не так просто. Авторка грається з читачем — залишає натяки, створює напругу, збиває з пантелику. І коли тобі здається, що фінал уже настав, останні три сторінки просто вибивають землю з-під ніг. Я чекала на такий поворот, але він все одно вразив. Кому я б порадила цю книгу? ✨тим, хто любить емоційно напружені історії без екшену ✨якщо вам цікаві психологія, внутрішні травми, заборонене кохання

Книга читається доволі легко та швидко. З плюсів можу відмітити те, що авторка змогла описати почуття головної героїні напрочуд точно та навіть так, що більшу половину книги ти проживаєш всі проблеми та тривоги разом з нею. Але незважаючи на це, мені не вистачило різких та неочікуваних поворотів сюжету. Тобто все відбувається доволі спокійно та, можна сказати, очікувано. Навіть після прочитання книги у мене не було "вау" ефекту. Сказати, що це було несподівано - так. Сказати, що я насолоджувалась післясмаком книги - ні. Але точно можу сказати, що до останнього речення ви не отримаєте відповіді, тому це дійсно цікавий підхід до розкриття всіх карт ?

«Нотатки ненависті» — той випадок, коли з перших сторінок розумієш: попереду не просто легке читання, а емоційний атракціон із дотепними діалогами, дрібкою драми та цікавими поворотами. Цей ромком виявився саме тим, чого я очікувала — легким, дотепним, із тією хімією між героями, яка змушує затримувати подих. Ніби й нічого нового: двоє, що починали з неприязні, поступово вчаться бачити в іншому щось більше. Але в цьому «ніби» ховається головне — в історії є щирість, живі емоції і той особливий настрій, за який я люблю подібні книги. Сюжет вибудуваний логічно, без зайвих кліше чи затягнутих моментів. Герої — виразні, їхня еволюція помітна й переконлива. Особливо сподобалося, як напруга поступово змінюється на ніжність, а ненависть — на щось зовсім інше. Це не шедевр, який змінить життя, але точно хороша історія, що подарувала мені кілька приємних вечорів, усмішку та віру в те, що навіть найнеочікуваніші стосунки можуть мати щасливе продовження. Основні тропи: ?Від ненависті до кохання (Enemies to lovers) ?Вимушене сусідство (Forced proximity) ?Словесні баталії (Witty banter) ?Прихована вразливість (Hidden vulnerability) ?Повільне розгортання почуттів (Slow burn) ?Записки/листування як форма спілкування (Letter-writing / Notes)

Це так добре написано, що, якби не спільні читання, я би закінчила книгу в перший же вечір. Але і до кінця спільних я не витримала? Після 25 розділу слово «стоп» я вже не чула — треба було закінчувати і дізнаватися, що ж там робиться. Фінал мене вразив — ніби і те, що підозрювала, але з твістом, і це просто вау❤️‍? Чому ж не 10? По-перше, мені не дуже сподобалась головна героїня і її непрофесійна поведінка. Це не стільки про Ґабріеля, скільки про інших її пацієнтів і невеличкі деталі, а також алкоголізм. Ай мін, ти ж психіатриня, невже алкоголь — це єдиний вихід? Тобто окей, до горювання і почуття провини я нічого не маю, бо це було очевидно, але от як вона справлялася з цим було максимально нездорово. По-друге, все ж таки частково було очевидно, що коїться) Але книга вау, епілог такий, що блін, тут точно не має бути продовження?? Рекомендую?