Вперше читала книгу про піратів, хоча фільмів бачила багато. І було досить незвично, що капітаном тих забіяк була молода дівчина, донька загиблого капітана. Повірте, не просто спостерігати за дівчиною, яка поводиться як добрячий такий пірат. Лайка, бійки, боротьба з ворогами не на життя, а на смерть. І все це піратське життя на кораблі, вічні мандри й сутички з ворогами. Та дівчина є дівчина, і без романтики та кохання, ну нікуди, особливо коли поряд таке надійне та сильне плече справжнього чоловіка. І саме романтика робить усю цю історію більш теплою, місцями ніжною і романтичною. Але найголовніше те, що кохання в цій історії дає сил героям іти до перемоги над ворогом, боротися і не здаватися, ба навіть ставати кращими. Ну а любителів пригод і піратів чекає багато цікавого, напади на чужі кораблі, битви й навіть боротьба за невеличкий острів, на який вирішили напасти інші пірати заради наживи та нового місця на суші. І це буде непроста битва, жорстока, з багатьма втратами, підступами. Тут литиметься багато крові, вороги будуть жорстокі та безжальні, а втрати непоправні. І в загальному ми отримуємо цікаву та незвичну історію, світ піратів і жорстоких битв, а також кохання яке робить, здавалося б безжальних бандитів, світлими та добрими, чесними та вразливими від почуттів. Але є і такі, яких ніщо не виправить, хіба що добрячий меч та вправна рука. А ще у ній відкритий фінал, чи точніше такий, що натякає на продовження історії і я б хотіла його прочитати. Дізнатися, що ще чекає на цю шалену дівчину і того що зігріває її серце і душу. Ну і звісно ж цікаво якими ще будуть їхні пригоди.

На першому розділі я думала, що викину книгу у вікно, а після прочитання поставила 6/10. Як так сталося?? Давайте по порядку. По-перше, це пригодницький роман, при тому, що розповідь досить повільна, і аж ближче до кінця починається екшн. Тут багато розмов, планування й атмосфери буднів команди піратського корабля, яка опинилась у скрутній ситуації й дуже хоче це виправити. З легким присмаком "Піратів Карибського моря". Ви зараз такі: хто б міг подумати? і табличка "сарказм". Але я так кажу не тому, що це єдина історія про піратів, яку я знаю (чесно-пречесно????), тут є герої, які мені дуже схожі на отих нерозлучних двох, де один низенький і лисий, а інший - блондин, який постійно губить своє око? Коротше, по атмосфері й пригодах в нас плюс-плюс. По-друге, тут є елементи фентезі, наприклад, згадка про василіска або залучення грифонів до участі у битвах. Але більшість звичних нам складників фентезі відсутні. Магії не видно, і якщо люди вмирають, то вже не воскресають:) По-третє, тут є любовна лінія. Особисто мені не сподобався вибір головної героїні. Так, я знаю, що вона по суті не обирала, бо для неї було все очевидно, але скажіть це моєму мозку, який встиг зашиперити її з небезпечними красунчиком, про якого вона говорила так: - ... він був потрібен мені на короткому повідку - в ролі ручного, відданого мені звіра, якого я могла б у майбутньому спустити на своїх недоброзичливців. Яка б тут була історія. Але ми отримали більш спокійного, комфортного чоловіка, який для мене виглядав як перший (і досить помилковий) вибір головної героїні, після декількох косяків якого вона повинна була б зрозуміти, що заслуговує на краще, але це я вже Маас перечитала?. Ну і, крім того, мені не сподобалась динаміка між ними - їхня різниця у віці й початкове сприйняття одне одного змушували мене трохи кривитись навіть тоді, коли вони вже почали бути разом. Власне, сама головна героїня мені теж не дуже сподобалась. Тепер повертаюсь до того, з чого я почала цей відгук - чому мені хотілось викинути книгу у вікно? Бо на перших сторінках сексуалізація героїні самої себе та рівень загальної мізогінії серед команди негативно впливали на мій кров'яний тиск. І якщо пірати власне ніколи не славились повагою і любов'ю до жінок, і жарти в стилі "пустити по колу" ще можна списати на менталітет та особливості їхнього способу життя, то сприйняття Мері самої себе викликало дуже багато питань. Те, скільки разів вона у першому розділі робила акцент на своїй статі, зовнішності й тому, як всі чоловіки, яких вона зустрічає, мріють про неї, було справді тривожним. Але я вирішила читати далі. І не прогадала. Кількість подібних моментів невпинно зменшувалась, а у другій частині книжки їх вже і не було, якщо я не помиляюсь. В той час, як сама історія ставала цікавішою. І далі мені подобалось майже все (ну якщо не враховувати той момент, коли Мері трохи збила мене з пантелику під час розлуки зі своїм коханим).