Сама по собі книга цікава, але напевно, не для кожного. Це якась висока література, для людей, здатних сприймати тонкі матерії, відтінки життя, захоплені ідеями циклічності всього світу. А ще ця книга про літо. Тут просто неймовірно літня атмосфера у всьому, описи природи прекрасні, художні, довершені. Виявилась несподіваною знахідкою для мене, в наших письменників більше нічого такого я не зустрічала

Читаю цю книгу другий раз. Попередній був понад десять років тому, і я запам'ятала лише те, що книжка мені сподобалася. ⠀ Книга складається з двох частин. Перша розповідає власне про дім на горі і його жителів. Чи радше жительок. Зараз там живе Галя з сином і бабусею. У жінок цього дому дивно складається доля. В юності до них приходить загадковий чоловік, і якщо вони піддаються його чарам, то народжують синів, які не можуть спокійно сидіти вдома. Один з них - козопас Іван, брат бабусі. Потім до кожної приходить інший чоловік, і якщо він нап'ється води з рук цієї жінки, то затримається і у них народиться донька, яка залишиться у домі на горі. ⠀ У першій частині міцно пов'язана містична і реалістична складова. Події відбуваються після другої світової, і герої страждають від травм, фізичних і душевних, яких зазнали під час війни. Але життя бере своє, народжується любов зріла і юна. Саме цієї любов'ю, загадковою і ніжною, наповнена книжка. ⠀ Друга частина - оповідання власне Івана, одного з героїв першої частини. Тут містики набагато більше, герої оповідань - відьми, чорти та інша нечисть. В них - боротьба світлого і темного, добра і зла, боротьба за людську душу. ⠀ Часто буває, що такі стилізації, вставки оповідань і тому подібне, лише перевантажують книжку. "Дім на горі" - виняток. Це ідеальна композиція. Зрештою, недарма його називають одним з найкращих українських романів ХХ століття. Мені сподобалася вдруге. А ви читали? ⠀ #цитати ⠀ "Люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік дивитимуться одне на одного і ділитимуть хліб, але й гадки не матимуть, яка дивовижна і несподівана музика звучить часом у їхніх серцях" ⠀ "Все життя, яке минає, синку, це окремі сценки і картини, обличчя і епізоди. Ми їх скільки розгубили по дорозі! Але є одне але... - це наша присутність у всьому". ⠀ "Не думай, що ти - це ти, і все! Ти крапля у цьому світі, кинута так собі. Часточка однієї великої душі. Ти - це часточка усього, що є живого у світі. І ця трава, яку мнеш і косиш, і цей блискучий жук з зеленими крильми"

Якось не пішла мені ця книга. Занадто нудно, не досить цікаво, затягнуто і взагалі моє. Якби не необхідність читати її по програмі, то так би і не осилила. Три абсолютно різні історії, всередині кожної ще часом по кілька історій. Події розгортаються повільно, тягуче, багато самокопання, особливо в першій частині. Єдине, що прийшлось до вподоби, це образ вчителя Сатановського в третій частині. такий собі скептик-мізантроп, який живе сам по собі, але з часом навіть трішки "еволюціонує". Кожна книга ще до її прочитання викликає у мене певні асоціації. Обкладинка цієї і назва чомусь вселили в мене надію, що це щось надзвичайно цікаве і інтригуюче. Але не так сталося, як гадалося. Дочитала нарешті та й добре:)

Таємнича, загадкова і химерна книга, сповнена різних захопливих і не дуже історій. Про кожну частину хочу сказати окремо. "Дім на горі" історія про жінок, кохання і родинні таємниці. Захопливо і дусі химерного роману. Читається дуже легко, слова переливаються в речення, котрі зливаються в тягнуче-приємну історію. Тут нема гострих сюжетних ліній і життєвих перипетій. зате є багато народної культури, звичаїв і таємниць. Кожний герой тут приваблює своєї неповторною історією, котрі сплітаються в життя одного села. А як реалістично і гарно описані тут краєвиди, так і хочеться зануритись у природнє середовище, покинути місто з його гамірним плином часу. Голос трави - це збірка історій, написаних одним із найцікавіших персонажів "Дому на горі" дідом Іваном. Про кожну історію слідувало б говорити окремо, але залишу цю справу для семінарського заняття на цьому тижні:) Деякі історії викликали захват, деякі просто цікавість, а деякі нагадували чимось Стівена Кінга, настільки автор вміє гарно передати таємничі моменти. Проте тут не��ає перевертнів чи вовкулаків, тут наші, давні етнічні вірування знайшли втілення, зустрічаємо і домовиків, і чортів, і перелесника: всіх тих, хто пов*язаний з українською демонологією, культурою. Особисто мені не вистачило якогось зв*язку між цими двома частинами. Як на мене, вони могли б прекрасно функціонувати як окремі художні твори. А кожна і сторія "Голосу трави" - як окреме оповідання/новела/притча. Не бачу я певної структурної цілісності, а вцілому враження маю позитивне.