«Моя зломлена Маріко» — історія про біль, що мине тільки зі смертю, та любов, для якої смерть — не перешкода Як це, втратити найріднішу в житті людину? Страшно? Сумно? Нестерпно? Чи, можливо, страшніше втрати лише жити з думкою, що саме ти не зміг зарадити, не впорався, зробив недостатньо, і те, що відбулось, твоя провина? Ось що було в голові в Ші, яка втратила найцінніше в житті — подругу Маріко, котра більше не могла зносити щоденний біль. "Дивно, так? Коли болить настільки, що залишається тільки померти, але однаково не помираєш." Шіно не може просто так все залишити, вона повинна зробити хоч щось наостанок для її прекрасної, але зломленої Маріко. Дівчина не може дозволити праху подруги залишатись в місці, просякнутому болем. Тож Ші вирішує показати Маріко давно обіцяне море, лише для них двох. Ші прямує в місце призначення, паралельно крокуючи шляхами своїх спогадів та почуттів, намагаючись вирізати у пам'яті справжню Маріко — ту, що була єдиним світлом в її житті. "Навіть ставши попелом, ти — це ти. Сяйна, невловима, легка як вітер, але побороти гравітацію таки нездатна." Ми не керуємо життям інших і не можемо примусити їх любити себе, але в нашій владі пам'ятати їх справжніми, набагато кращими, ніж вони бачать самі себе. Однозначно рекомендую для прочитання цю манґу, якщо ви любите сюжети, які примушують задуматись.

Чи є у вас такі люди в житті, для кого ви зробите будь-що на світі? Це не обов'язково має бути ваше кохання, навпаки — родич, близький друг чи знайомий, який став ріднішим за кровного брата. Головні героїні, Шіно та Маріко, мають саме ці платонічні відчуття. Це не кохання між дівчатами — це близькі стосунки людей, які потрібні один одному, які підтримають у скрутну хвилину та зроблять усе, щоб посмішка була на їхньому обличчі. Сидячи в кафе, Шіно дивиться по телевізору свіжий репортаж, де повідомляють про смерть молодої дівчини на ім'я Ікагава Маріко. Це була подруга Шіно, з якою вона буквально нещодавно ще розмовляла. Така неочікувана смерть шокувала головну героїню, вона не могла повірити, що це правда. Але мусила. Так само, як мусила щось удіяти, щоб прах цієї дорогої людини було ушановано. Ші (як ніжно називала її Маріко) буквально вирушає у подорож із прахом Маріко, сподіваючись віднайти для неї вічне спокійне місце. Та на шляху з'являється багато перепон, під час яких протагоністка згадує минуле та замислюється, які ж дзвіночки привели до того, що вона має зараз. Чесно, від манги такої тематики я очікувала серйозну та песимістичну мальовку. Проте автор робить навпаки — карикатурні обличчя, дурнуваті ситуації постійно спіткають на сторінках тайтлу. Та це не завадило йому донести одну важливу суть - цінувати тих, хто поруч, тут і зараз. Бо завжди будуть люди, які сумуватимуть за тобою. Це чудова історія на вечір, щоб подумати на цю тему. Рекомендую ?

Дуже болюча історія, але хочеться читати й читати