Копаючи вглиб літературного пласта, я відкриваю для себе літературу інших країн світу, особливо цікавлячись екзотичними. Як на вашу думку, Палестина є однією з екзотичних країн? Зважаючи на історію її виникнення, мабуть так, бо Палестина походить від давньоєврейського «пелішті», тобто «филистимляни», назви племені, загубленого в часі. А ті араби, яких сьогодні ми звемо палестинцями і на відсоток не мають нічого спільного з филистимлянами часів царя Давида. Отака-то плутана історія народу, званого чужим іменем. Мені навіть пригадуються інші організми кількістю в 130-140 мільйонів, які називають себе краденим у наших предків іменем, але то вже не про книжку. Існування сучасних палестинців – невиконаний урок, даний Богом древньому Ізраїлю: «І покладу границю твою від моря Червоного й аж до моря Филистимського, і від пустині аж до річки, бо дам в вашу руку мешканців цього краю, - і ти виженеш їх перед собою. Не складай умови з ними та їхніми богами. Не будуть сидіти вони в твоїм краї, щоб не ввести тебе в гріх супроти Мене, коли будеш служити їхнім богам, бо це буде пастка тобі!», Вихід 23:31-33. Сказано Богом недвозначно – зроблено народом Ізраїлевим як на душу лягло. А тому – слова наступні: «Бо якщо справді будете ви відвертатися й приліпитеся до решти цих народів, цих позосталих із вами, і будете свататися з ними, і будете змішуватися з ними, а вони з вами, то дійсно будете ви знати, що Господь, Бог ваш, більш не гнатиме ці народи перед вами, і вони стануть для вас сіткою й пасткою, та батогом на ваші боки, та терням на ваші очі, аж поки ви не вигинете з-над цієї доброї землі, яку дав вам Господь, Бог ваш», І.Навина (Єгошуа) 23:12, 13. Я точно знаю, що Бога слід слухати уважно і не вважати розумнішим свій план, бо ми бачимо те, що бачимо і палестинці нікуди не подінуться, а дошкулятимуть надалі Ізраїлю, висмоктуючи бюджетні кошти на стримування цієї слабо керованої маси доволі затятих, хоч і не надто економічно розвинених сусідів. Не просто так Ізраїль є дуже дорогою країною для проживання. В книжці Усами аль-Ейса, як і належить, вони (ізраїльтяни) проходять як загарбники. І, будемо певні, – це формулювання палестинці ніколи, чуєте, – ніколи не поміняють на більш лояльне. Долі сторін визначені. Нехай пом’януть нащадки великих патріархів своїх предків незлим тихим словом через невиконану «домашку». Та, власне, нема чого нарікати, бо й нині держава Ізраїль є світською, не заглибленою в стосунки із Богом, а палестинці під боком Ізраїля є тими, ким вони є – схильними до тероризму, безкомпромісної боротьби, без всяких претензій на цивілізований розвиток у майбутньому. Отой контраст, помітний для кожного іноземця при відвіданні Святої Землі – не результат гноблення гноблених гнобителями, радше – стиль життя. Сама книжка, при її прочитанні, наштовхує на висновок. Автор роману – уроджений в таборі біженців між Єрусалимом і Хевроном, поблизу Вифлеєма, як ніхто дослідив внутрішнє життя колонії на ім’я Дегейша з її знаменитою божевільнею. Він присвятив талант Палестині і палестинцям, а в даному творі дав концентрований звіт про пацієнтів психлікарні з усіма варіаціями характерів, від тихих до буйних, які зустрічалися на його життєвому шляху. Адже навіть рідні тітки Аль-Ейса належали до когорти людей несповна розуму. Не знаю, наскільки письменницький авторитет аль-Ейса серед земляків високий, а у мене склалося враження, що божевілля серед них, як нежить у міжсезоння в Україні. Чи помиляюся я? Хотів би так думати, але слова автора такі, які обійти увагою немає можливості, бо в них ось все про неможливість: «неможливо вижити без малої чи більшої частки божевілля». Сказати, що роман «ах!»? Не сказав би. Відсутні постійні сюжетні лінії. Це набір окремих нарисів про різних людей, з деякими перетинами доль, бо так і буває в невеличкому таборі, в якому всі про всіх знають. Скажімо, за п’ятибальною системою поставив би автору трійку з плюсом. При цьому, висловлюю єврейській державі щире розуміння, адже найбільша у світі божевільня знаходиться поруч з нашою країною і простягається на тисячі кілометрів до Тихого океану. Коли ж то вона перетвориться на колонію суворого режиму? Нехай приклад, поданий Україною, не тільки прискорить такий процес, але й стане прикладом для наслідування.