Досить незвично написано, дійсно історія дуже віривками, але ж в тому і сенс. Це відголоски спогадів чоловіка (не найкращого), який тільки наприкінці почав зізнаватися сам собі в тому, що намагався приховати від себе

Це така незвична книга. Упіймала себе на думці, що читається так легко і швидко, але ж, Боже ж мій, описане геть не легке. Швидше страшне. Страшне, обурливе та психіатричне. Про що? Старий Толлак доживає своє життя. Дружина зникла багато років тому, діти його ненавидять і не приїздять. Поруч лише Отто, чи Оддо, як той називає себе сам, дурник, як називають його сусіди, чи навпаки мудрець, що краще розуміє людей, ніж ті самі. Толлак постійно згадує про дружину, їхнє кохання, їхні сутички. Бо і сам Толлак — продукт свого виховання, шкідливих звичок та психічних негараздів. "Осінь відцвітає, зими ще треба діждатися.   Вона гарно говорила, Інґеборґа... Я навчився багато слів і висловів від цієї жінки.  Ми пронесемо цей час разом, Толлаку. Будь добрий до мене." За що полюбила його Інгеборга? Чого вона раптово зникла? Ми про все дізнаємося, бо усі секрети будуть розкриті. Співчуваю усім...

Скандинавська література часом темна, дивна, зворушлива і загалом зі своїм стилем і мені подобається. Але ця книжка була мені не до смаку. Мені на неї знадобився день, але швидко читалося - це чи не єдиний плюс. На початку я побачила Толлака самотнього, згорьованого втратою дружини. Вона чи-то пішла, чи-то зникла, і як же відчувалося, що йому її не вистачає. І що ж. Чим далі, тим більше обличчя Толлака набувало нових рис, досить потворних. Несприйняття новітнього і прив'язаність до минулого навіть здавалися якимись зворушливими та зрозумілими, але з цим чоловіком не все так просто. Що до чого стає зрозуміло дуже скоро і добре, що книжка не розтягнута на сотні сторінок. Але не розкриватиму карти і лише скажу, що сам персонаж Толлака мені бридкий і все. З мінусів ще оті натяки. Наче й сімейне життя з Інґеборґою недорозказане, і що сталося з дочкою на тих лижних тренуваннях теж загадка. Підозри, але без підтвердження. Я чомусь очікували більшого. Інтриги, наприклад.

Я люблю скандинавську літературу, бо вона досить специфічна. Переважно читаю підліткові книги та детективи-трилери. А от ця історія досить незвична . Коротка,але об'ємна за змістом. Толлак - самотній чоловік, в якого одноманітне життя,напружені стосунки з дітьми і він дуже сумує за дружиною. Тут багато про залежність і ,фактично,кінець життя. Зустріч вдома з дітьми через багато років розкриє таємницю та весь той страшний біль усієї родини. Але цей старший чоловік зовсім не Уве Бакмана, а повна йому протилежність. Толлак жив,як хотів і вважав, що його рішення мали бути основними. На жаль, родина не сприймала так усе, як хотілося йому, віддалилися всі і поламалися долі. Похмура історія,яка точно запам'ятається і можна зробити для себе висновок,що так діяти, як Толлак, точно не варто.