Тревор Ноа – відомий комік та ведучий на врученнях премій, має власне ток-шоу. Не дивно, що йому вдалося написати цікаву, щиру, місцями веселу, а місцями дуже сумну книжку про своє дитинство та дорослішання в ПАР під час та після апартеїду. Його біографія не типова, адже Тревор народився у темношкірої матері від білошкірого батька, у часи, коли покаранням за такий зв’язок була в’язниця. Автор розповідає про особливості свого дитинства, порівнюючи його з тим, як це було у повністю темношкірих/білошкірих сімей. Простими словами пояснює, що передувало апартеїду, чому він успішно (на превеликий жаль) спрацював у ПАР, та як його наслідки відгукуються і до тепер. При цьому не можна сказати, що уся книжка присвячена апартеїду та його наслідкам. Автор без прикрас розповідає про свою погану поведінку, проблеми зі сприйняттям своєї зовнішності, сором’язливість і відсутність особистого життя, бідність та побутове насилля у сім’ї, місце релігії у його житті. Особливо яскраво та з любов’ю описана мати Тревора, але й тут не сліпе обожнювання: це сильна жінка зі своїми чеснотами та недоліками, яка, не зважаючи на бідність та тогочасний устрій, зуміла вистояти і не зламатися. Єдине чого мені не вистачило – це інформації про те, як він прийшов у стендап та став у ньому відомим, бо про цей момент згадується лише побіжно. Той, хто знайомий з творчістю Тревора Ноа як коміка, міг частину цих історій вже чути у його монологах, але книжка однаково буде цікава до прочитання.