Неймовірна книга, проковтнула за день. Щиро раджу, адже скільки нової цікавої інформації про далеку країну, про яку ми дуже мало що знаємо, але тепер дуже хочеться туди потрапити. Дуже щира історія, багато сміху і пережитого переусвідомленого болю, про дорослішання без прикрас, але з великим серцем.

Тревор Ноа – відомий комік та ведучий на врученнях премій, має власне ток-шоу. Не дивно, що йому вдалося написати цікаву, щиру, місцями веселу, а місцями дуже сумну книжку про своє дитинство та дорослішання в ПАР під час та після апартеїду. Його біографія не типова, адже Тревор народився у темношкірої матері від білошкірого батька, у часи, коли покаранням за такий зв’язок була в’язниця. Автор розповідає про особливості свого дитинства, порівнюючи його з тим, як це було у повністю темношкірих/білошкірих сімей. Простими словами пояснює, що передувало апартеїду, чому він успішно (на превеликий жаль) спрацював у ПАР, та як його наслідки відгукуються і до тепер. При цьому не можна сказати, що уся книжка присвячена апартеїду та його наслідкам. Автор без прикрас розповідає про свою погану поведінку, проблеми зі сприйняттям своєї зовнішності, сором’язливість і відсутність особистого життя, бідність та побутове насилля у сім’ї, місце релігії у його житті. Особливо яскраво та з любов’ю описана мати Тревора, але й тут не сліпе обожнювання: це сильна жінка зі своїми чеснотами та недоліками, яка, не зважаючи на бідність та тогочасний устрій, зуміла вистояти і не зламатися. Єдине чого мені не вистачило – це інформації про те, як він прийшов у стендап та став у ньому відомим, бо про цей момент згадується лише побіжно. Той, хто знайомий з творчістю Тревора Ноа як коміка, міг частину цих історій вже чути у його монологах, але книжка однаково буде цікава до прочитання.