Книга пречудова: динамічна, захоплива, непередбачувана, тримає у напрузі весь час. Ближче до закінчення книги зловила себе на думці, що забувала дихати?хотілося перестрибувати через рядки, щоб швидше дочитати, взнати ну що там? ну як? Для себе зробила висновок: Як же все-таки психологічні дитячі травми впливають на твоє життя, на твою невпевненість Не треба себе недооцінювати? Дуже рекомендую для любителів трилерів

Що потрібно щоб жінку вважали божевільною? Можливо, потрібно втратити чоловіка (і тебе мало не звинувачують в його смерті). Можливо, самій проживати у віддаленому будинку. Або ж не спілкуватись із сусідами. Є купа причин і лише один наслідок - ти божевільна, все що ти говориш суцільні вигадки. Сюжет історії дуже моторошний - головна героїня разом зі своїми дітьми (8 та 5 років) ховається вночі в таємній схованці, в її дім хтось проник. Таємний чоловік прийшов викрасти її доньку, вона і син лише перешкода, яку треба усунути. Однак удача на стороні головної героїні, вона втекла і змогла покликати на допомогу. Здавалось, все проблему вирішено, однак не не так просто. Жінку визнають божевільною, їй не вірять. Дітей віддають свекрові, а саму залишають в лікарні і весь час допитують. Протягом історії я весь час сумнівалась: де правда, де вигадка. Фінал дуже сподобався, зло існує, воно покаране і всі можуть видихнути та жити дальше. Історія помережана спогадами героїні з минулого: смерть мами, важка хвороба і смерть свекрухи, протистояння зі свекром і проблеми з чоловіком. Все це доповнює сюжет. Дає нам поле для роздумів: можливо жінка справді збожеволіла? Що не сподобалось: - текст наповнений думками героїні, причому здається, що дві протилежності борються за місце в її голові; - момент, коли головна героїня вирушає за допомогою, ніби все логічно, однак присмак неправдоподібності присутній. Книга буде цікава любителям містичних трилерів з реалістичним фіналом.

Той момент, коли від прочитаних сторінок серце калатало як навіжене, а вуха ловили кожен шорох у кімнаті) Мені надзвичайно відгукнулася книга, особливо враховуючи той факт, що я вибаглива читачка, якій дууууже складно догодити. Раджу до прочитання однозначно.

Це був справжній емоційний шторм! Ідеальне божевілля. Рідко трапляються книги, які настільки майстерно водять за носа, змушують сумніватися у всьому і всіх, відчувати напругу кожною клітиною. "Нічний споглядач" – саме така. Читаючи, ловила себе на тому, що не знаю, кому можна довіряти, що є реальністю, а що – породженням параної. Уночі хтось проникає в будинок. Вона чує важкі повільні кроки сходами. У коридорі з’являється чоловіча постать… Розбудивши дітей, вона тікає з ними до старої частини будинку, де ховається у крихітній таємній кімнаті. Вони чують, як чоловік шукає їх. Він маніпулює, спокушає, намагається змусити видати себе. Допомоги чекати марно. Будинок стоїть пусткою, і тут більше немає нікого… Головна героїня – мати, яка ладна на все заради порятунку своїх дітей. Її страхи і тривоги такі реальні, такі щирі. Це первісний, неконтрольований страх за найцінніше, що в тебе є. І разом із нею ти балансуєш на межі: це її психіка грає з нею злий жарт, чи справжня небезпека причаїлася у темряві? Окремо захопила атмосфера – зима, старий будинок, відчайдушна ізоляція. Морозна пустка за вікном, старе кладовище лише підсилює страх, а відчуття безпорадності стає майже фізичним. І це не просто фон – це частина історії, ще один персонаж, що підкреслює самотність і постійне відчуття загрози. Але найбільше мене зачепило те, як книга говорить про довіру та віру у слова інших. Люди не вірять одне одному, вимагають доказів, змушують доводити навіть те, що неможливо довести – і зрештою, це стає причиною трагедій. У сучасному світі, де все потрібно підтверджувати фактами, ми втрачаємо щось важливе – здатність просто слухати і приймати почуте. І фінальний акорд – параноя. Вона настільки майстерно виписана, що ти сам починаєш сумніватися у своїй реальності. Напруга наростає, а сторінки перегортаються з шаленою швидкістю, бо неможливо зупинитися. Якщо ви любите історії, які розхитують вашу свідомість – це саме те. Гарний приклад психологічного трилера.

"Люди — такі створіння, що можуть звикнути до будь-чого. Це найкращий спосіб визначити нас». Посеред ночі прокинувшись до дітей, вона почула сторонній шум. Прислухалась, вона зрозуміла, що в домі дійсно був хтось посторонній. І тут вона його побачила. І поки він пішов в інше крило будинку, вона розбудила дітей. І сховалася з ними в сховку. Про який майже ніхто не знав. І почала думати як же їй вибратися з цього кошмару, і витягти дітей. Бо допомоги чекати ні звідки. Тригер дітей. Рятуватися самій чи з дітьми. Але наврядчи з дітьми вона могла би вижити. Думала як би я вчинила на її місті. Чи змогла би лишити дітей і йти шукати допомоги. Муки вибору. А ще був один прикол в тому що почавши писати відгук, я не могла згадати як звуть головну героїню. А тоді вже зрозуміла, що в книзі їх просто не має. А я такі книги не дуже люблю читати, а тут я просто це випустила із виду, настільки мене зацікавила і затягнула книга. Тут є мама діти, свекор і поліцейські. Тобто без імен взагалі. А ще коли читала книгу було таке відчуття, що автор тебе водить за ніс. Оці коливання, то віриш, то не віриш. Тож сміло можу сказати, що книга мені сподобалася. На початку ще думала, ну як буде розвиватися сюжет, якщо вона буде постійно в сховку. Але ні, сюжет динамічний. Без провисань. Нудно не було ні разу.

Історія не відпускала з першої до останньої сторінки, дуже моторошний трилер. Не можу також не відмітити емоційні гойдалки мене, як читача, разом із персонажами книги, коли впродовж сюжету кардинально змінюється відношення до ситуації та до головних героїв. Єдине незмінне відчуття, яке супроводжує читання цієї книги - це тривога.