Томі Адеємі

« —... Але знайте, що буває зброя настільки потужна, що її не варто використовувати».

Я думала, що перша книга — вау, але ця... ЦЕ ПРОСТО НЕЙМОВІРНО! Такі емоції впіймала, стільки скла поїла, що ну просто не передати, а від сюжетних поворотів у мене дах їхав 🤯🫨. Взагалі ця частина нагадала мені «Гру престолів» або ж «Вогонь і кров», бо тут, окрім магії, ще багато політики й битв за трон, що в результаті зробило особисто для мене цей цикл ще більш опупєним.

Хочу ще сказати про те, що майже усі герої цієї частини будуть скоріш за все вас бісити своїми рішеннями, але це робить історію більш живою та непередбачуванною. Я б навіть сказала, що тут персонажі стали з сірою мораллю: нікого нема, хто був б тільки за зло, або тільки б за добро.

ПОПЕРЕДЖАЮ, БУДУТЬ СПОЙЛЕРИ ДО ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ!

Ритуал проведено, магія вернулась. Але все відбулось не так, як хотілось: була віддана велика ціна за це, так ще й чари тепер не тільки у віщунів, а й у людей королівської крові, що, у свою чергу, трохи змінює плани щодо Ор'їші як держави... Було б можливо все нормально з магією тих, хто її не заслуговував, проте це не те ж аше, що й у біловолосих магів... й природу та силу тих чародійств ніхто не знає. Як це вплине на королівство? Невже почнеться громадянська війна, бо дворяни, маючи нові незвичні для них сили, просто так не віддадуть правління Ор'їшією комусь, хто є "зрадником" минулої корони? Та й невже у єдиної живої претендентки на престол є суперники?

« —... Під цією тиранією немає життя. Наш єдиний порятунок — наші сили».

Знаєте що? Я не розумію, чого так МАЛО кажуть за цей цикл. Бо це було круто! Так, на початку трохи затягнула авторка, але потім як усе поїхало-полетіло 🤯З деяких моментів я встигла навіть побомбити, поплакати та й посміятися. А кінець яких, УХ! Дуже ДОБРЕ, що в мене вже є продовження, бо мені терміново треба знати, що там далі буде з героями (а це означає, що наступну частину я скоро читатиму).

Наліт... Король Саран вирішує знищити магію. Й це в нього виходить. Знищивши та взявши у рабство велику кількість біловолосих магів, король вірить, що Ор’їші — його королівству — більше не загрожують «усьому-загрозливі» чари.

Проходить 11 років. Магії ні в кого нема. Віщуни — а так називають потомків магів — вже не вірять у повернення своїх сил. Але повірила одна косіданка... та й не абияка! Амарі — донька того самого короля Сарана — побачивши проблиск магії завдяки артефакту та її подруги, вирішує відновити ті прекрасні чари у світі людей. Та як же та, у котрої в венах не тече аше (магія), може її повернути? Та й чи не буде це коштувати дуже дорого?

Тим часом в Ілоріні серед віщунів живуть брат — Зейн — та сестра — Зейлі. Усі жахи того самого Нальоту вони досі яскраво пам’ятають... пам’ятають, як бачили знищення магії та смерть не тільки свого клану, а й найдорожчого — їх мами, котра була найсильнішою Жницею, тією, хто може контролювати мертвими. Зейлі хоче відчути аше у своїх венах, але розуміє, що тому ніколи не бути... Поки вона не зустрічає серед ринку ту, що повірила у повернення чарів так, як ніхто інший.

Чи зможуть затоваришувати донька короля з тією, у кого маму було вбито тим самим королем? Та й взагалі чи повірить віщунка у повернення того, що так безжально у її народу відібрали?