Не очікувала, що книга про редакцію газети може викликати стільки емоцій. У "Імперфекціоністах" немає гучної драми, але є щось набагато глибше, дуже тонке розуміння людської самотності, розгубленості, бажання бути почутим. Кожен розділ - це як вікно в чиєсь життя, з усім його абсурдом, смішними деталями, непомітними болями. Рахман пише з іронією, але без жорстокості, як автор, який щиро любить своїх героїв, попри всі їхні слабкості.

Ця книга ніби дзеркало сучасного життя з усіма його невдачами, надіями та пошуками. «Імперфекціоністи» показує, як люди борються із власними недосконалостями, намагаючись знайти себе і прийняти світ навколо. Том Рахман дуже уважно і з гумором описує своїх героїв - вони не ідеальні, але саме тому такі близькі. Історії переплітаються, створюючи живу картину людських стосунків у великому місті. Книга, яка змушує задуматися, але робить це легко і з теплом.

Сюжет роману обертається довкола щоденної газети, дні якої сповнені дедлайнами, пошуками тем, талановитих репортерів. Складається враження, що тільки періодичне видання постає живою істотою на сторінках книги, люди ж зображені млявими, позбавленими емоцій (окрім злоби), амбіцій, сенсу життя і бачення майбутнього. Не зачепило.

Книга, про яку я небагато читала в Інстаграмі, але котра точно варта нашої уваги. Бо це цікава історія римської газети, що виходила упродовж понад півстоліття, її керівників, співробітників. Простими словами - це історія життя. Книга складається з декількох розповідей, де головними героями постають окремі співробітники газети - директори, журналісти, коректори, редактори, прибиральники. Кожен з них неповторна особистість, що показує нам ті чи інші аспекти людських стосунків. Перед нами постають - любов, зрада, пробачення, дружба. Але ці почуття не є сталими, вони трансформуються в інші, інколи неочікувано та дивовижно. Бо люди - істоти емоційні. Не дивлячись на те, що офіс газети знаходився у Римі, ми, разом з героями, подорожуватимемо і до Америки, і до Парижу, насолоджуватимемося вином, інколи вишуканим, і заглибимося у книжковий світ, бо ці люди зналися на цьому. "Велич Парижа - оця висота і широта, твердість і м'якість, ця ідеальна симетрія, людська воля, викарбувана на камені, на підстрижених газонах, на неслухняних кущах троянд - то якийсь інший Париж. Його ж - набагато менший - складається з нього самого, цього вікна та скрипучих дощок у коридорі". Газети, як і люди, навіть, коли припиняють своє існування, ще довго зберігають свій вплив. Чудова мова твору і точність зображення характерів надихає.

Книга складається з 11 новел про різних героїв, але всі вони мають дещо спільне... Вони працюють в одній газеті. Історія кожного персонажа досить цікава, деякі були дуже сумними, деякі не зовсім для мене зрозумілі, таке враження наче історія написана не повністю. Але кожна історія мене захоплювала і змушувала дочитати до кінця і хотілося ще дізнатися, якісь подробиці про їхнє життя. Щира рекомендація для тих, хто хоче прочитати щось легке, без крутих сюжетних поворотів чи страждань. А просто про життя людей, про їхні стосунки, про їхні проблеми та мрії, про життя в Римі.

Коли я вперше побачила книгу «Імперфекціоністи», то взагалі не знала, чого мені очікувати. Але вже з перших сторінок я отримала неймовірне задоволення від читання💭 У книзі декілька часових ліній. Перша – це 1950-ті роки, коли в Римі з’являється англомовна газета, яку починає випускати американський мультимільйонер. Після кожного розділу/історії ми все більше дізнаємося, як газета розвивалася, що сталося з його власником та до кого перейшло керування. Друга – це початок ХХІ століття, де кожен розділ описує життя одного працівника цієї газети. Ми настільки детально зануруємося у їхні переживання, радощі, проблеми й любовні історії, що зовсім не хочемо з ними прощатися. Читаючи книгу ми помічаємо, як газета починає занепадати і як цей процес впливає на редакторів та всіх тих, хто долучається до її створення. В одному з розділів навіть з’являється старенька читачка, яка настільки віддана їм, що не пропускала майже жодного номеру. Том Рахман підійшов до написання книги з дотепністю, моментами, з іронією, але тим не менш, чудово описав нам життя героїв, які переїхали у Рим задля того, щоб розвивати колись відому газету. • Основна мета будь-якої роботи – лінощі. Публікуватися якомога рідше і зникати, коли ніхто цього не помічає. Ці професійні настанови він реалізовував цілком вдало. • Чого я по-справжньому боюся, так це часу. То справжній демон: бичує нас, коли ми ледарюємо, і теперішнє вислизає від нас так, що неможливо за нього вхопитися. Раз – і це вже минуле; минуле, яке неможливо втримати; воно перетворюється на якісь неавтентичні казки. • Газети схожі на людей – чисті, непідкупні і благородні доти, доки дотримуються принципів. Трохи поморіть їх голодом, і вони вклякнуть у будь-які нечистоти разом із купою безхатьків. • Немає справжнього задоволення в тому, щоби змушувати кого страждати. якщо ти сам страждаєш. 🎧Via con me – Paolo Conte