Прочитала «По той бік чарівної палички» Тома Фелтона і ловила себе на думці, що читаю не книгу, а чиюсь дуже особисту сповідь. За улюбленою магією Гаррі Поттера ховається самотність, страх помилитися й болісне дорослішання під поглядами мільйонів. Мені було місцями важко читати, бо ця чесність роззброює. Тут багато вразливості, розгубленості й пошуку себе поза роллю, яка стала долею. І саме це змінює сприйняття — ти починаєш бачити не персонажа, а людину з живим серцем. Після цієї книги світ Гаррі Поттера для мене не зруйнувався — навпаки, став теплішим і глибшим. Ніби магія нікуди не зникла, просто подорослішала разом з нами.✨

Увага, в цьому пості прописана суто моя особиста думка, і якщо ваша відрізняється, це ок) так буває)) Коли я починаю читати або дивитись чиюсь біографію, мій запит іде на глибинну особистість. На жаль (або ні) Том Фелтон цього не задовольнив ? Він, безперечно, прикольний парубок, але я навіть не певна, чи нам би було про що спілкуватись. Чи це бестселер? Так. Але чому? Бо це одна з найвідоміших постатей однієї з найвідоміших кінокартин історії кінематографа!) Можливо, він загубив першочерговий задум за потоком подяк для всіх-всіх, хто був долучений до зйомок. У хороших людей таке буває)

Світ завжди бачив Тома Фелтона крізь призму біловолосого слизеринця — Драко Малфоя. Але хто він — насправді, без мантії, без чарівної палички, без кіношної маски? Це не просто спогади з-за лаштунків культової франшизи. Це — подорож у глибини людської душі, де чарівні палички безсилі. Фелтон з ніжністю і гумором розповідає про те, як було зростати у тіні власного екранного «я», як складно залишатись собою у світі, що постійно щось вимагає. І водночас — як важливо вміти просити допомоги, коли темрява стає надто щільною. Особливо зворушують моменти, коли Том відкриває правду про свою боротьбу з тривожністю, залежністю, депресією — з власними демонами, яким не завадить жодне заклинання з підручника чарів. Його голос — чесний, часом наївний, часом глибоко дорослий — звучить як сповідь перед самим собою. Він не ідеалізує світ, не прикрашає свої помилки, не соромиться вразливості.

Мені дуже сподобалася ця книга. Прочитала її на одному подиху! Довідаласяїь дуже багато нового про Тома Фетнона і захопилася цією людиною. Дуже багато залаштункового життя з «Гаррі Поттера» (фільм, який я обожнюю). Також є цікаві фотографії в книжці. Дуже рекомендую до прочитання, особливо, якщо ви фанат «Гаррі Поттера».

Дуже рекомендую прочитати цю книгу! Особливо якщо ви є фанатом книжок і фільмів про Гаррі Поттера. В книзі «По той бік чарівної палички» Том Фелтон відверто розповідає про свої перші прослуховування, про ролі які він отримав, про своє життя і подолання всіх життєвих негараздів.

Не все, що ти бачиш на екрані – справжнє. Дивлячись свої улюблені фільми, ми рідко задумуємося над тим, що відчуває актор на момент зйомок. Насправді, здається, що персонаж і людина, яка грає – це взаємопов’язані особистості. Що може турбувати актора-дитину під час зйомок однієї з найбільш видатної франшизи? ? Це ж так прикольно, розмахувати чарівною паличкою, кричати різні заклинання і отримувати за це ще гроші! Хто б цього не бажав? Слава, популярність, улюблена справа… Що тут може піти не так? Скільки випущено фільмів з малими і талановитими маленькими зірочками, які своїм завзяттям обіцяли завоювати світ кіно? Але стається щось, іскорки згасають і ми більше не можемо насолодитися подібними талантами на екранах. ? Чому так виходить? Що є причиною? Відповідь на це надав Том Фелтон у своїй автобіографії «По той бік чарівної палички. Магія і хаос мого дорослішання». Книга не просто дозволяє побачити внутрішню сцену зйомок, а її вплив на акторів. За лаштунками сховано багато цікавих таємниць щодо комунікацій акторів між собою, певних сценічних прийомів, секретиків побудови світу Поттеріани та багато іншого. Особливо вразило внутрішній погляд актора на деякі події, які з ним відбулись. Ніколи не подумала, що за фасадом харизматичного негідника Малфоя стоїть на стільки вразлива людина! Його біль, визнання помилок та відвертість про проблеми, знімають пилину з очей та деформують усталений образ. Вудочкою допомоги у будь-яких проблемах для актора стала його сім’я. Ця основна думка пронизує майже кожен розділ книги. При чому поняття «сім’ї» включає в себе не тільки кровні зв’язки, а й набагато більше. Купуючи цю книгу, я дійсно думала, що вона про франшизу, проте прочитавши, зрозуміла, що все набагато більше! Це – маніфест дорослішання на фоні численних злетів та падінь. І куди заведе гірка під назвою «ЖИТТЯ», не знає і сам актор, проте це і називається «МАГІЄЮ» ?‍♀️.

Я рекомендую цю книгу, особливо батькам дітей, які знімаються, як мої діти. Моєму старшому сину як раз 12 років, він знімається вже 4 роки в серіалах, соціальних роликах, телепередачах, як s його молодша сестра. У мене постійно виникають питання, чи треба водити в театральний гурток, якщо вони не хочуть, чи як їх готувати до певної відомості серед знайомих, тому мені було дуже цікаво почитати про досвід Тому Фелтона, який не тільки обмежився історіями зі знімального майданчика, а ще й він доволі відвертий про стосунки в сім'ї, з друзями, іншим оточенням! Мені сподобалася легкість написанні цих історій ям вони коротенькі, часто веселі й не нудні. Навіть якщо не знімаються діти, дуже цікаво читати й не тільки поттероманам. Я до речі не дивилася «Гаррі Поттера», тільки окремі моменти, коли діти дивились, бачила одним оком;) Знов такі дорослішання маленьких кінозірок часто відбувається з психологічними травмами, я хочу цього уникнути для своїх дітей, тому цікавлюсь такими темами останні 2 роки;)

Мені завжди подобався Драко Мелфой. Так, поведінка його персонажа часто була “pain in the ass”, але відчувалося, що за цією маскою ховається щось більше. Спершу дитячий шарм, який із часом перетворився на справжню харизму. І з-поміж багатьох героїв Поттеріани саме персонаж Тома Фелтона продемонстрував чи не найпомітніше дорослішання, внутрішній ріст та глибину акторської гри в останніх частинах. На відміну від багатьох мемуарів, де часто співпереживаєш автору, хвилюєшся за нього, засуджуєш чи хвалиш, книжка Тома Фелтона — інша. Це ніби довірлива розмова про дитячі роки, перші проби в кіно, веселі історії зі зйомок і дорослішання твого друга з дитинства, якого давно не бачила. В результаті, вийшла щира, відкрита, моментами смішна, а подекуди несподівано глибока історія без пафосу чи навмисного драматизму. А після прочитання залишилося відчуття внутрішнього тепла. Ніби хтось поділився з тобою частинкою свого світу — і зробив це з такою довірою, що мимоволі відповідаєш йому взаємністю.