Тамара Горіха Зерня - авторка глибокої і щемкої «Доці», роману, що став одкровенням про війну, біль і жіночу стійкість
І от на полиці бібліотеки трапляється мені її «Принцип втручання»
Звісно, рука автоматично кладе книгу до торби, бо знаю напевне, що історія неодмінно сподобається
Хоча це зовсім інша книга, ніж "Доця", проте така ж влучна, болісна і важлива
Тут несподівано багато математики - мови порядку у хаосі, як спроби звести докупи світ, що розсипається (головна героїня Станіслава - геніальна у своїй професії математикині, але така беззахисна перед буденним життям)
А ще у книзі багато війни
Але тут війна - не просто тло, а глибока внутрішня травма, що відлунює в кожному герої, в кожній репліці (особисті сімейні трагедії дівчат, що на обслузі у замку, та й самої Станіслави)
Це війна, яка не закінчується з останнім пострілом, бо лишається всередині - фантомним болем, параноєю, мовчанкою (і цілком можливо залишається привидами, які живуть не тільки серед столітніх стін, а й ідуть поруч у сьогоденні)
А ще тут є замок
Древній, мовчазний, схований десь серед лісів на Черкащині (до речі, тут згадується Умань), як символ пам’яті, минулого, яке не завжди відпускає
У цьому замку - мовчазні стіни і забуті історії, він живе на перетині реального і містичного, мов притулок і пастка водночас
«Принцип втручання» - це детектив, але й не тільки
Це історія про намагання вплинути, врятувати, не пройти повз
Про відповідальність не героїчну, а людську
І про те, що навіть математика, така чітка і логічна, не може пояснити, чому ми повертаємося до спогадів, до болю, до любові, яка колись була
Анонім
Доволі цікава книга з нотками містики)
Вразила відважність і рішучість головної героїні-оповідачки, яка проявилася в середині книги.
переїхавши до Богом забутого села, що розташоване біля самого кордону, Ольга Петрівна заселяється у стару хатину своєї бабусі Уляни, яка, подейкують, була Шептухою, і до якої зверталися жителі навіть сусідніх сіл. селяни вороже налаштовані проти Ольги, хоч деякі й намагаються з нею потоваришувати.
щодня Ольга Петрівна знаходить пригоди, паралельно згадуючи тригерне минуле. після переїзду до села "Незаможного" її стосунки з чоловіком значно погіршилися, що призвело до розлучення.
кінець книги дуже тригернув, згадався початок повномасштабного вторгнення і ця понура атмосфера(
загалом, книга цікава, мінус бал за кінець історії. рекомендую)
Анонім
