Тамара Горіха Зерня

Відразу прошу не кидати тапками…

Я рада, що виграла цю книгу, бо вона відразу посіла своє місце у моїх бажанках, а її краса просто заворожує🥰😻

В збірці 20 містичних, фантастичних оповідань про силу жінки…але зараз ми не про дух, а саме певні потойбічні, магічні сили, які відкриваються під час того коли нам, жінкам болить найбільше.

Кожне оповідання розкриває жінку як сильну в плані духовності особу, яка в критичних ситуаціях набуває містичні властивості, котрі можуть врятувати.

З прочитаних оповідань, на жаль, мені сподобались лише «Потяг», «Левке», «Насіння в моїй кишені», «Смертеікло» - ці оповідання мені відгукнулись найбільше і сподобались🥰

Всі інші були не погані, але інколи мені навіть не хотілось продовжувати читати. Занадто багато я, мабуть, очікувала від цієї гарнющої книги.

Як і в кожній збірці: пара дійсно класних, пара лютєйшего крінжа і основна маса таких, що нічого б не втратив, якби не читав.

❗️ Тамара Горіха Зерня "Потяг": прекрасне, прекрасне! Іронічне, магічне рівно на стільки, скільки магії в кожного з нас в побуті, дуже тепле, хоча й вайбує "Кладовищем домашніх тварин" Кінга 👀

❗️ Ірина Грабовська "Вогненні серця": сеттінг Леобургу, буквально описує Революцію гідності, але в тих умовах. Місцями натягнуто-пафосне і з ОТАКЕННИМ роялем в кущах (ну, але це можна пробачити, все-таки розмір оповідання обмежує в довгоіграючих інтригах). Тим не менш, захотілося нарешті прочитати сам "Леобург" 😅

❗️ Наталія Довгопол "Левке": красива легенда про Зміїний острів з усіма плюсами та мінусами казковості. Але гарне.

❗️ Олена Захарченко "Воїн і річка": геть не сподобалося! Мало того, що вчергове спекуляції на темі надприроднього — мовляв, це русалки намовили Ірпінь розлитися навесні 2022-го, що загальмувало наступ русні, так ще й стиль викладу нерівний. Такоє, коротше.

❗️ Дара Корній "Морельковий чай": не сподобалося ще більше 🤦‍♀️. Соплежуйна маніпулятивна неузгоджена історія із диріщами в сюжеті розміром з кавун на 6-7 кг.

❗️ Олена Кузьміна "Тримай землю!": чергова беліберда із черговими "жартиками" рівня "Уральськіх пєльмєнєй" (тієї ж етимології), які вже сьогодні незрозумілі половині читачів, я вже мовчу про прочитання через рік чи два. І так, буквалізація метафори не завжди спрацьовує на користь оповідання, інколи виходить х-ня. Про що і маємо підтвердження.

❗️ Наталія Матолінець "Дальні покої": друге найсильніше оповідання в збірці (чи то пак навіть перше, бо — вибач, Тамаро, — але це мені зайшло навіть більше за "Потяг"!). Дуже виважене, дуже тілесне, максимально горорне й готичне. Я сама не очікувала, що це напишу, але є як є — це діамант збірки.

❗️ Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль": спроба в ідею відплати, але слабко, дуже слабко. І хто-небудь, заберіть в наших авторок кнопку пафосу, ну німажліва™ же.

❗️ Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені": все чудово, якби не чергові пламенно-постулатні лозунгові діалоги. Не всі, звісно, епізоди з дитячою мовою прекрасні, але решта...

❗️ Дарія Піскозуб "Смертеікло": черговий пафос на пафосі. І та сама проблема, що й в Кузнєцова в збірці "Нічний сеанс" — формат оповідання не дає місця для одночасно і рухів сюжету, і нормального інтро в світобудову.

❗️ Юліта Ран "Позивний «Мавка»": знову, як і в Захарченко, спекуляція на надприродньому. Мене від цього верне, скажу відверто.

❗️ Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу": отут я ржала, що бобер в ожині. Але не від сюжету, а від ідеї, що якась Хвороба (з великої літери, звісно) та якісь Вороги (так само з великої літери) під час Війни (помічаєте закономірність, та?) призвели до появи Народу (гм-гм), що здатні, що равлики, міняти стать силою думки. Туди-сюди, скільки завгодно разів. Повністю, із зміною кістяку. Але тільки після 12 років. Коротше, трагізмом світу не прониклася, такоє.

#Дафа_радить буквально пару оповідань
#Дафа_не_радить також пару оповідань

«Мотанка» – це збірка короткої прози від чарівних українських авторок. Це крик душі тисяч, мільйонів жінок, вилитий на папері. Книга-оберіг, яка захищає, вберігає, зцілює.

«Потяг» Тамара Горіха Зерня.
Від бабусі до старшої онуки передається у спадок дім, яблуневий сад і сила, від якої не відмовляються.
Вона звикла все прораховувати, планувати, в її житті немає місця непоясненному. Війна все змінила. В мить найбільшого розпачу, вона повернулася додому, до свого коріння, до сили поколінь жінок її роду.
Така реальна історія, що дрібка магії в ній навіть не відчувалася магією. Історія про віру і надію, які сильніші за злу силу, і здатні на надзвичайне. Прочитавши я не могла не задуматися, як би вчинила на місці героїні. Що краще, віддатися на поталу долі чи взяти нить у власні руки і самому творити її складне плетиво?

«Вогненні серця» Ірина Грабовська.
Анет любить своє місто. Леобург – центр науки, просвітництва і бунтарства. Був таким, поки його не очолив Оздемір. Вільні душею та сміливі серцем леобуржці повстали. Сім'я Анет тікала у безпечний Краків, але дівчина вибрала боротьбу.
Спільна мета об’єднує, і вже неважливо, чи ти донька аристократів, чи син творчих. Історія у стимпанк всесвіті "Леобургу" про вибір, боротьбу, сім'ю та кохання, насінини якого проростають навіть у найтемніші часи.

«Левке» Наталія Довгопол.
Острів Зміїний, він же острів Ахілла, Білий, Левкос. Кораблетроща мала стати його кінцем, а маленький острів став порятунком.
Макарія зустрів Левке коли вважав, що життя його скінчилося. Юна, прекрасна, чуйна. Вона полонила серце розбійника, але давні звички виявилися сильнішими.
Через призму грецької міфології пані Наталія відкрила іншу історію таємничого острову. Атмосферна оповідь, співоча мова, моторошна кінцівка. В мене склалося враження, що я читаю один з давно втраченим міфів, який авторка віднайшла, вдихнула в нього життя і виклала на сторінках. Найтемніший з творів авторки, які читала і тепер ну дуже хочу прочитати ще темних казок від пані Наталії.

«Воїн і річка» Олена Захарченко.
В більшості річок України жіночі імена. Просто співпадіння чи частинка таємних втрачених знань?
Марина з тероборони з бойовим псевдо Русалка. Не через довге волосся, зовсім ні. Вона говорить з річками, наказує і спонукає їх стати на захист рідних земель, розмивати дороги, топити окупантів.
Коротка бурхлива історія про русалку, яка використовує всі можливі сили заради боротьби з ворогом.

«Морельковий чай» Дара Корній.
Вона побачила його на площі Ринок. Він танцював вальс. А далі була кров, морозиво біля фонтану з Нептуном, морельковий чай бабусі-балерини.
Вона покохала з першого погляду: міцно, свавільно, безумовно, назавжди. Вона відпустила, але не змогла забути. Йшли роки, почуття не змінилися. Вона в Україні, він у США. Війна все змінила.
Ця історія розбила моє серце, проникла у мої думки. У ній сплелися чуттєвість, тепло, пристрасть, смуток, злість, зневіра, надія. І трішки древньої сили, яка тече в крові жінок.

«Тримай землю!» Олена Кульзміна.
Пустинні вулиці завжди людного Києва. Відкритий маф здається справжнім дивом, в якому ще зовсім юна дівчина продовжує працювати і дарувати людям ту маленьку дрібничку, яку може, бо живе поряд.
Оля не може жити, як раніше. Не може працювати, не хоче тікати разом з сестрою. Вона хоче жити. На рідній землі. І готова всіма силами її тримати.
Історія про вибір жінки у часи війни. Шукати порятунку на чужині чи залишатися на рідній землі - вибір кожної. І правильного рішення немає.

«Дальні покої» Наталія Матолінець.
Маґда залишилася сама. За роки навали московитів і німців вона втратила всіх, кого любила. Вона ощадливо заварювала залишки кави, берегла останні панчохи, а у вільну хвилинку напоювала настоянкою чергового нікчему.
Це сильна історія з темною атмосферою. Я захоплювалася стійкістю Маґди. Вільна, смілива, нестримна, справедлива у своїй жорстокості. Залишившись самотою, вона не впала у відчай, Маґда показала клятим окупантам, що стане з ворогами, як зайдуть на відьмацькі землі.

«Трійка. Четвірка. Нуль.» Анастасія Нікуліна.
Вона приходить вночі. Перший, другий стук – попередження. Третій – вирок. Та, хто несла світло, стала посланцем темряви.
Він прийшов на чужу землю воювати, грабувати, руйнувати. І він на ній залишиться. Назавжди.
Найтемніша та наймоторошніша історія з усіх. Яке ж я отримала від неї задоволення! Жорстоке, страхітливе і безумовно справедливе покарання для загарбників.

«Насіння в моїй кишені» Ореста Осійчук.
Марі дев’яносто чотири. В її життєвий шлях помережений втратами, болем, стражданнями. Вона давно втратила надію, роки похитнути її стійкість, Мара готова померти. Що їй та війна, коли з дня на день вона очікує на смерть, якої вже давно не боїться.
Доля думає інакше. Спочатку дикий пес, справжній примарний велетень, а потім три заблудлі душі. Мати і дві близнятки: одна дзвінка і невтомна, інша мовчазна і непорушна. Їм нікуди йти, а Мара не здатна їх відпустити.
Історія про невтомну боротьбу та стійкість. Про незламних жінок, які живуть на нашій землі не одне покоління. Я плакала над кожною сторінкою. Клятий ворог століттями забирає в нас спокій, кохання, життя. Але завдяки таким жінкам як Мара, ми вистоїмо.

«Смертеікло» Дарія Піскозуб.
Покоління за поколінням Вдовині прерії страждали від набігів самойців. Але це особлива земля. Загиблі її не полишають.
Поцілована Смертеіклом, вона здатна їх бачити. В мить, коли ворог наступає, а шансів на порятунок немає, мертві прийдуть на поміч.
Як і кожна історія зі збірки, вона пронизана болем. Вона з новою силою пробудила лють та ненависть в моєму серці. Безсилля не на часі, і навіть мертві на нашому боці.

«Позивний "Мавка"» Юліта Ран.
Доля обдарувала Марту двічі. Маленькою дівчинкою вона бачила сни. Дивні, чарівливі, казкові. Марта виросла, сни змінилися. Сповнені крові, жорстокості, смерті.
Марта довго боролася з власним даром (прокляттям). Вона лише безмовно спостерігала, нездатна нічого змінити. Війна це зробила за неї.
Сильна пронизлива історія про вибір, пам'ять, миті, які відділяють життя від смерті. Про кохання з першого погляду, коли три дні здаються цілою вічністю. Історія, пронизана любов'ю, печалю, сміливістю і силою, яка не залишає байдужою і торкається самої душі.

«Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу» Світлана Тараторіна.
Ользі дев’яносто. Вона прожила довге життя, виростила доньку і онуку, кохала, втрачала і снила. Про сяйливого юнака, який не міг існувати у їх світі. Ольга не задавала питань, але саме їй судилося знайти відповіді.
Найдивніша історія з максимально неочікуваною розв’язкою. Про життя жінок у постапокаліптичному світі, про сім'ю, материнство, кохання, виживання. Повчальна історія, яка спонукає до роздумів про можливе майбутнє.

Перед тим як читати, підготуйтеся морально – буде важко. Заваріть теплого чаю чи кави, запасіться хустинками і читайте. Читайте, бо ці історії того варті.

Гарнюща книга з атмосферними ілюстраціями, приємно тримати в руках. Цікаві оповідання, багато з них про війну. Сподобались майже всі історії, особливо Позивний Мавка - ця прямо в серденько😍. Історії про жінок, яки мають ту чи іншу силу. Трішки фентезі, трішки містики, трішки сліз, і трішки посмішки,- саме той набір, який був мені необхідний саме зараз. Думаю кожен знайде в цій збірці оповідання на свій смак.

📌Війна - це закритий чоловічий клуб, тільки жінкам чомусь рикошетом прилітає.©️

❤️‍🩹Це далеко не перша книга про війну на Сході України, яку я прочитала, але перша про волонтерів, які у 2014 році буквально із під землі, під чесне слово, на вчора, діставали для армії все, від продуктів та одягу, аптечок та турнікетів, до коліс, броніків та тепловізорів.

❤️‍🔥Доця - дівчина без роду і племені, яка народилася і зростала на Заході України, але змушена була переїхати в Донецьк. Там вона знаходить себе, свою родину, людей близьких по духу і відкриває власну справу. Та іноді буває, що ти не хочеш, не можеш, але мусиш взяти відповідальність на себе, бо у твій дім постукала війна... Хто, як не ти? Хто, як не "твої люди", які стали твоєю "родиною"? Кому ж іще довіряти у цьому світі, який живе десь у паралельній реальності, відрізаній від здорового глузду?

💔Це художня книга, але написана вона на реальних подіях. Разом з нею я і плакала, і сміялася, і вболівала за героїв. Читаючи її через 9 років після описаних подій і знаючи долю Донецька, я все частіше задумувалася, а чим це все закінчиться? І тут я не лише про книгу, а й про війну взагалі. Дивуюся, чому більшість українців були сліпо-глухо-німі до 24 лютого, а деякі такими лишаються й досі...

Доля закинула головну героїню в Донецьк, де вона з нуля будує прибутковий бізнес - розробляє та втілює в життя надзвичайної краси вітражі. Замовлень багато, бізнес процвітає. Але надворі весна 2014 року і в повітрі витає запах війни.

Чула багато позитивних відгуків про "Доцю", але сама боялася її читати, боялася розчаруватися. Тепер жалкую, що так довго зволікала.

Це глибока, відверта, правдива, болюча історія про те, як усе починалося на Донбасі в 2014-ому. Це історія про мужність, відданість, жертовність.

Не думала, що на 8-ий місяць повномасштабної російсько-української війни мене чимось проймеш, вразиш, розчулиш та авторці вдалося. Книга неймовірна, хто ще зволікає з прочитанням як я - читайте скоріше.

Це історія про війну в Україні починає вражати з самої анотації: «Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна – це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землею». Дуже потужно! І, на жаль, дуже правдиво.

"Доця" розповідає про волонтерку Ельфа у Донецьку 2014. Ти живеш своїм життям: знаходиш друзів, втілюєш свої таланти, будуєш успішний бізнес. А потім приходить росія і все знищує. Знищує твоє місто, твоє мирне життя.
⠀
Дві думки не покидали мене під час цього читання. Перше: якби рф пішла у 2014 так як тепер, ми б навряд чи встояли. Наша армія була у дуже плачевному стані. Світ у переважній більшості не розрізняв Україну і росію, і навряд би втрутився. І зараз ми маємо справу зі зрадниками, а що було у 2014, з повсюдними регіоналами? Ні бійці, ні волонтери не мали досвіду.
⠀
Друге. Попри те, що ми зараз переживаємо, у нас є ще один плюс: ми серед своїх. Героїня цієї книжки не знала, кому можна довіряти, і точно знала, кому не можна. Коли всі сусіди чекають, що росія прийде і пишуть твоє ім'я у розстрільні списки.
⠀
Авторка не розжовує деталей: бої за ДАП, катастрофа МН17 - зносок тут нема, або впізнаєш, або ні. Тут ще є наївність: з того боку - кум, він не стрілятиме. Вийдуть люди з прапорами - і ворог відступить.
⠀
І такий проникливий біль, що зрадили ті, хто повинен захищати. Що така плачевна ситуація з забезпеченням армії. Як страшно бути вбитою за український прапор...
⠀
Я так і не змогла зрозуміти, чому люди повелися на пропаганду про бандерівців. Чому повірили, що хтось із заходу їде їх вбивати?
⠀
"Є люди - совість епохи, є мозок. А Степа була печінкою двору. Через неї проходили всі токсини, все кубло пліток, скандалів і ненависті, якими живляться змії під колодами та комсорги на пенсії"
⠀
"Не можу сказати, що ми розслабилися, ні. Правильніше буде - ми ще не напряглися як слід. У більшості не здогадувалися, з ким саме маємо справу, не знали, який підлий ворог нам дістався. Ми вийшли на майдан переконувати, вони прийшли убивати, от і все"
⠀
"Наші - тобто дійсно свої - не називали армію "українською". Вона для нас просто армія, без уточнення. Так повелося, що у нас "бійці" і "солдати", у сепаратистів "ребята", "мальчіки" і ще добрий десяток епітетів"
⠀
"Ви ж не просто так воюєте, а за свою землю. А своя земля тільки тоді своя, коли її знизу наші підпирають"

Я вдруге прочитала цю книжку і зараз вона сприймається зовсім інакше. Бо війна прийшла не лише на Донбас, а в кожен куточок України.

Головна героїня живе з бабусею, поступово знаходить свій шлях у житті -вітражі, вироби зі скла і досягає неймовірного успіху. Але одного дня у 2014 одна недонація вирішує врятувати людей, які прекрасно жили без них. Життя б'ється, як дорогоцінні лампи героїні. Молода дівчинка ,яка спілкувалася лише українською, стає Ельфом. Ми разом із персонажами, які сприймаються реальними людьми на 100% , поринаємо у відчайдушну допомогу-волонтерство. Адже часто випадкові люди приєднувалися до лав армії та ставали на боротьбу з ворогом. Чоловіки та навіть жінки без відповідних знань та вмінь, одягу і зброї.

Навколо руйнування, вибухи, смерть,мародерство та зґвалтування захоплення влади і такий строкатий Донбас, де далеко не всі чекали визволителів.
Молода дівчина пробує щось змінити та захистити хоча б рідних , допомагати українській армії. Разом із нею опиняємося на запилених дорогах, у тій простенькій машині чи переповненому автобусі, в закинутій хаті чи десь на шляху, який невідомо куди приведе.

Я співпереживала всім героям, які зустрілися в певний час і змушені були зробити складний вибір. Залишатися на стороні людяності, правди та справедливості чи перейти на сторону зла.

Доця не підвела. І така мужність та сила духу просто вражають.Українці щодня доводять, що вони - незламні. Правда, страшна ціна цього.

Рекомендую до прочитання абсолютно всім.

Один із найкращих та вражаючих текстів про війну росії в Україні. Крізь оповідь дуже гарно прописаних персонажів, крізь біль та сльози, крізь події, що майже неможливо уявити вигадкою... Можна дізнатись, як починалась війна на сході країни.

До певного часу я була адепткою відсторонення від книжок про війну, бо вона і так є у нашому житті, «треба якось відколікатись і блабла». Звісно, за таке соромно, тож пішла читати те, що пропустила. Болюча і важка книга, але її необхідно читати, щоб русофобія трималась на належному рівні.

Мені все сподобалось. Ми в чаті з дівчатами часто обговорювали цей роман. У багатьох досить суперечливі враження, але все ж індивідуально.

Це моє перше знайомство з авторкою, але далеко не перша книжка про Донбас. Я читала "Маріупольський процес" Вдовиченко , "Східний синдром" Ілюхи, "Казки мого бомбосховища" Чупи, "Абрикоси зацвітають уночі" Русіної - мені кожна сподобалась! "Доця" доповнить цей перелік.
Мені від початку і до кінця дуже подобалась головна героїня. Вона - втілення патріотизму і любові до рідної землі. Так, може це пафосно звучить, але це правда.

Дуже шкода, що такий фінал. Хоча і він має перспективу. Бо таки будемо жити! Це те, що роблять зараз тисячі українців - намагаються жити чи то виживати, при цьому не покладаючи рук і з вірою в серці. Інакше ніяк.