Світлана Талан

Це історичний роман про долю Пелагеї Яківни Литвинової-Бартош, викладачки, етнографині, багатодітної матери, жінки.

Дуже приємно було читати, зустрічаючи своїх давніх знайомих - міста Глухів, Шостка, Кролевець. Розумієш, яка природа оточувала родину, які казки, пісні, звичаї оточували їх. Тішишся, що у Полінькі було щасливе дитинство.

"Чоловік відчув дотик такої теплої, м'якої і рідної долоньки, й душа наповнилася теплом і ніжністю. Він завжди мріяв мати сина, але Бог послав двох красунь-донечок, і зараз, дивлячись у великі карі очі-намистинки Поліньки, він не шкодував. Полінька виправдовувала всі його сподівання і росла розумною і допитливою дитиною."

А далі усе пішло не так. Тому читати про подружнє життя було неприємно, розуміти логіку тих людей, що сприяли цьому дивному шлюбові теж. Та і сама героїня подекуди дивувала своїм ставленням до подій. А от романтичній лінії я повірила.Хочу вірити у краще)

А ось що мене найбільше напружує у подібних книгах - це діалоги. Вони часто виглядають дуже штучними. Не розмовляють так люди!!! Просто моя порада авторам: пояснення ситуації не обов'язково робити через діалог, для цього і існує авторська мова. А то таке враження, що інколи герої несповна розуму. А це ж не зовсім так)

Але я дуже рада, що прочитала цю книгу, бо інакше, боюся, я б не дізналася про долю Пелагеї, Поліньки, жінки, що зібралася і вишивала своє життя так, як вважала за потрібне.

Рекомендую тим, хто, як і я, хотів би знати "своїх героїв", розуміти їхні обставини, мотиви та, можливо, доторкнутися до струн їхньої тендітної душі.