«Чи бачать небеса котів» — це історія, що не залишає після себе тиші. Вона залишає гул. Усередині. Такий, від якого хочеться закрити книгу… але ти не можеш. Це про втрати, які не мають пояснення. Про мирні міста, які в одну мить перестають бути мирними. Про життя, яке обривається без попередження. І про тих, хто залишився — з пам’яттю, що пече сильніше за вогонь. Ця книга — це спадок історії. Не минулого, а теперішнього звірства. В цій книзі описані почуття, думки, події, коли вперше в твій дім влітає ракета. Дім, який приховує секрети, радощі, розчарування, надії на майбутнє — і все це знищує клята війна. В один момент руйнується життя. Все, що ти планував. Все, на що покладав надії. Майбутнє — стирається разом із самим життям. А чи пам’ятаєш ти той день, коли дізнався, що почалась війна? Що ти робив? Що планував? Про що мріяв? Чи знав ти, що завтра може не настати? Що людина, з якою ти хотів зустрітися, не прийде — бо влучила ракета? 36 авторів із різних міст України розповідають свої історії. І кожна з них — як уламок реальності, від якого неможливо відвернутись. Найболючіше тут — не навіть самі події. А деталі. Маленькі, звичайні речі, які раптом стають останніми: погляд, звук, дотик, улюблена тварина поруч… І саме через ці деталі книга пробирається під шкіру. Назва б’є прямо в серце. Бо поки читаєш, постійно ловиш себе на думці: а чи бачать? Чи є там, десь, місце, де більше немає страху? Цю книгу важко назвати «гарною» в класичному сенсі. Вона важка. Гостра. Чесна до болю. Але саме такі книги потрібно читати.

Важка тема, щемливі історії. Історія одного будинку прифронтового міста. Кожна квартира окреме життя- надії, мрії, сподівання, любов, страхи, підлість, підтримка і тварини… як вони бачать всю цю історію? Як бачить її будинок? Що з ним буде? Одночасно тепло від кожного мешканця і біль… реалії нашого сьогодення, важкі, болючі і повсякдення в цих реаліях, здобутки, бажання, любов, сімʼя . Цілісна історія будинку, але окремі історії мешканців.

Ця книга варта вашої уваги. Вона читається дуже легко і дуже важко водночас. Це і літературний альманах, де поєднані твори різних авторів, і історія чогось цілісного - нам здається, що комплексного образу будинку, насправді ж - трагедії нашого сьогодення. Але не кваптесь вважати книгу депресивним чтивом, адже вона дарує моменти усмішок, сміху, і сповнена життям. Кожен розділ - життя.

Книга, яка від першої до останньої сторінки, кричить про біль кожного Українця?

Історія про трьох сестер, які мають різний характер, світогляд, долю. З дитинства між ними точиться безупинна війна: сварки, образи, ревнощі, заздрощі. Вони здатні зрадити одна одну, обманути, підставити, а миті злагоди короткі та оманливі. Типові «совєцькі» батьки, які вибрали не показувати дітям власних почуттів, ростили їх без проявів любові, підтримували та заохочували атмосферу суперництва поміж них. Роман мав розкрити тонкощі родинних стосунків і показати, як хибне виховання батьків вплинуло на долю трьох сестер. Але не склалося. Ідея роману дійсно крута, але її втілення дуже слабке. У мене склалося враження, що авторці поставили жорсткий ліміт на кількість сторінок, а на редактуру взагалі коштів не виділили. Текст здається максимально стислим, уривчастим, обрізаним. Я ніби читала короткий переказ, в якому мені стисло переповідали головну інформацію. Емоційність оповіді не просто відсутня, а моментами йшла в абсолютний мінус. Читаючи, я не відчувала абсолютно нічого. Я намагалася перейнятися долею дівчат, але авторка зробила це нездійсненним завданням. Тон оповіді не змінювався, незалежно від подій роману, чи то була романтична сцена першого освідчення, чи смерть одного з персонажів, авторка дотримувалася стриманого безособово стороннього погляду. Жодних прописаних емоцій персонажів, поведінка дівчат нелогічна і шаблонна, характери залишилися не розкритими. Мене бісило постійне перескакування між локаціями, персонажами, подіями. В одному абзаці дівчата сидять з батьками проводять чергову «сімейну нараду», а вже в наступному реченні змінюються і дійові особи, і локація. Текст виглядає так, ніби з нього навмисне вирізали цілі шматки — сцени, описи, діалоги — усе, що могло б додати історії глибину, повноту, сенсовість. Після прочитання у мене залишилося відчуття, що вся історія — це промоушен вагітності. Авторка ніби і намагається піднімати важливі питання, але особисто у мене таке враження, що всю книгу мені втирали, що я от прямо зараз маю піти і завагітніти. Пролайферам однозначно сподобалося б, я такий тиск на жінок не підтримую і засуджую.

Роман про трьох сестер, які народилися в один день, але мають різні характери та долі. В дитинстві дівчата постійно сваряться, миряться, заздрять одна одній, зраджують і прощають, роблять капості всякі, підставляють одна одну, брешуть. Рома - ніжна, добра, мила, мудра. Її дитяче кохання з Ростиславом переросло в єдине кохання на все життя. Але сестра вирішує зламати їм долю, через неї розлука у них на довгі роки. Зустріч через багато років, яка мала б подарувати щасливе життя разом, обриває смерть Роми. У неї залишається «сонячна» дитина, син Денис, якого її сестри не сприймають і за 5 років навіть його не бачили. Ангеліна - красуня, знає чого хоче від життя, жорстка та успішна. Вона не поділяє думки сестер про кохання, виходить заміж за успішного та багатого. Коли вона зустрічає Андрія, то розуміє, що її життя не щасливе. Коли вона завагітніла через 15 років після весілля, її чоловік немвірить що це його дитина. Злата - вона як між добром та злом, між двома сестрами і звичайно хоче бути з успішнішою та кращою. Коли Злата покохала свого хворого Романа, і вирішила своє життя з ним з'єднати, тільки тоді вона трішки зрозуміла свою сестру Рому. Роман показує всі тонкощі родинних відносин, не правильне виховання батьками дітей, хоча вони думали що так буде краще, але цим робили ще більше між дівчатами сутичок та не розуміння. Важкий роман для мене, я не розуміла батьків, я не розуміла сестер, смерть Роми мене взагалі розбила, але роман розкриває багато актуальних тем то читати було легко, швидко та цікаво.

Роман Світлани Талан про життя та почуття, сімейні відносити на тяжку хворобу. Рима головна героїня роману мати двох дітей та дружина Ігоря. Дізнавшись про свій страшний діагноз - рак, вона оберігає сім'ю від цієї новини. Дітям хоче дати можливість гарно відпочити закордоном, а чоловіку відбути своє відрядження. Залишилася сама на одиниці з собою зі своєю хворобою, дітям завжди нема навіть часу поговорити з нею, в чоловіка навіть немає бажання, бо він зайнятий у відрядженні. В тяжку хвилину вона залишається сама, єдина подруга Люба яка завжди поряд і завжди підтримає, але не сім'я. Римма аналізу своє життя та згадує минуле. Вирішує знайти своє юнацьке кохання, бо вірить що він її теж кохав весь цей час. Але зустріч з Олексієм приносить велике розчарування, знімає "рожеві окуляри" про людину, яку кохала. Випадкова зустріч з молодим хлопцем змінює не тільки її життя, але і його. Влад - молодий хлопець з багатої сім'ї, де заради злиття компанії батька повинен одружитися на не коханій дівчині. Його зустріч з Риммою змінить його життя та цінності, відношення до кохання та до самого життя. Для кожного з них ця зустріч змінить їх життя та подарує щастя та кохання, але дуже коротке. Римма наприкінці життя стала коханою та щасливою. Влад на початку свого дорослого життя зрозуміє, як треба прожити своє життя та хто повинен бути поряд, яка жінка. Римма мудра жінка і проходячи цей шлях з нею, починаєш аналізувати своє власне життя, чи правильно ми його проживаємо, що треба змінити, як треба жити. Книга читається легко і швидко, хоча піднімає тяжкі проблеми. Рекомендую для прочитання.

Книга про війну зараз, я знала, що не готова про таке читати, дуже сподобалась обкладинка, післясмак від книги гіркий, але оцінка 10/10.