Ця книга варта вашої уваги. Вона читається дуже легко і дуже важко водночас. Це і літературний альманах, де поєднані твори різних авторів, і історія чогось цілісного - нам здається, що комплексного образу будинку, насправді ж - трагедії нашого сьогодення. Але не кваптесь вважати книгу депресивним чтивом, адже вона дарує моменти усмішок, сміху, і сповнена життям. Кожен розділ - життя.
Анонім
Історія про трьох сестер, які мають різний характер, світогляд, долю. З дитинства між ними точиться безупинна війна: сварки, образи, ревнощі, заздрощі. Вони здатні зрадити одна одну, обманути, підставити, а миті злагоди короткі та оманливі.
Типові «совєцькі» батьки, які вибрали не показувати дітям власних почуттів, ростили їх без проявів любові, підтримували та заохочували атмосферу суперництва поміж них. Роман мав розкрити тонкощі родинних стосунків і показати, як хибне виховання батьків вплинуло на долю трьох сестер. Але не склалося.
Ідея роману дійсно крута, але її втілення дуже слабке. У мене склалося враження, що авторці поставили жорсткий ліміт на кількість сторінок, а на редактуру взагалі коштів не виділили. Текст здається максимально стислим, уривчастим, обрізаним. Я ніби читала короткий переказ, в якому мені стисло переповідали головну інформацію.
Емоційність оповіді не просто відсутня, а моментами йшла в абсолютний мінус. Читаючи, я не відчувала абсолютно нічого. Я намагалася перейнятися долею дівчат, але авторка зробила це нездійсненним завданням.
Тон оповіді не змінювався, незалежно від подій роману, чи то була романтична сцена першого освідчення, чи смерть одного з персонажів, авторка дотримувалася стриманого безособово стороннього погляду. Жодних прописаних емоцій персонажів, поведінка дівчат нелогічна і шаблонна, характери залишилися не розкритими.
Мене бісило постійне перескакування між локаціями, персонажами, подіями. В одному абзаці дівчата сидять з батьками проводять чергову «сімейну нараду», а вже в наступному реченні змінюються і дійові особи, і локація. Текст виглядає так, ніби з нього навмисне вирізали цілі шматки — сцени, описи, діалоги — усе, що могло б додати історії глибину, повноту, сенсовість.
Після прочитання у мене залишилося відчуття, що вся історія — це промоушен вагітності. Авторка ніби і намагається піднімати важливі питання, але особисто у мене таке враження, що всю книгу мені втирали, що я от прямо зараз маю піти і завагітніти. Пролайферам однозначно сподобалося б, я такий тиск на жінок не підтримую і засуджую.
Анонім
Котолог
