Детективний трилер шведського письменника Стіга Ларссона під назвою «Чоловіки, які ненавидять жінок» є першою частиною трилогії «Міленіум». Дивно, що екранізація книги в прокаті вийшла під іншою назвою, адже саме оригінальна найвлучніше описує суть твору. Головним чоловічим персонажем є Мікаель Блумквіст – випусковий редактор журналу "Міленіум", фінансовий журналіст, котрий пише викривні репортажі про корупцію та тіньові оборудки в корпоративному світі. Він саме програв в суді справу про наклеп на відомого промисловця Веннерстрьома, а тому почувався виснаженим, розбитим і знесиленим. Поразка означала втрату репутації і особистої, і журналу. Раптово Блумквіст отримує цікаву пропозицію. Колишній промисловий магнат, 82-річний Генрік Вангер, вирішив найняти його для написання скандальної історії родини Вангерів: "Це аж ніяк не буде розважальним чтивом. Це історія про ненависть, родинні сварки та непомірну жадобу." Утім, це лише про людське око – для приводу копирсатися в родинній історії. Справжнє завдання – розкрити злочин майже 40-річної давнини: розгадати загадку таємничого зникнення і ймовірного вбивства Гаррієт Вангер. А також з'ясувати, хто всі ці роки доводив старого до сказу, надсилаючи сушені квіти в простій рамці – достоту як колись робила дівчина в якості подарунку на його день народження. Ціна питання – рік часу, кілька мільйонів, голова Веннерстрьома. Звісно, майже 4 десятиліття не залишили надій на розкриття злочину, але інших планів у журналіста і так не було. "Професійна кар'єра Мікаеля склалася, як картковий будинок. Він відреагував на це, сховавшись у малесенькому селі та полюючи на привидів." Він взявся описувати родинну сагу Вангерів, з головою поринув у своєрідний герметичний детектив у масштабах острова 37-річної давності та намагання розгадати "таємницю засушеної квітки". Головною героїнею роману є 24-річна Лісбет Саландер – талановита дослідниця зі специфічною зовнішністю й дивною поведінкою: "розумна дівчинка з кепським характером". А ще вона була "інформаційною наркоманкою з дуже ліберальними поглядами на мораль та етику". Її професійне гасло: "Люди завжди мають таємниці. Треба лише з'ясувати які". Лісбет протягом останніх 12 років перебуває під соціальним та психіатричним наглядом. Вона не дуже вміє і не любить спілкуватися з людьми: "Її цілком влаштувало б, якби люди просто дали їй спокій та дбали про свої справи". На жаль, оточення цього не розуміло. Кілька проявів агресії для самозахисту та категорична відмова спілкуватися з психіатрами в дитинстві призвели до визнання її недієздатною – незвичайна дівчина-фрик опинилася у заручниках системи. Із власного і професійного досвіду Лісбет чудово знала як це – почуватися слабкою, залежною і беззахисною. В очах чоловіків, що відчувають за собою силу і владу, такі дівчата, як вона, були "дозволеною здобиччю". Але Лісбет лиш здавалася слабкою, ніколи не вважала себе жертвою і прагнула помсти. У певний момент шляхи Мікаеля та Лісбет перетнулися. У кар'єрі й житті Блумквіст завжди керувався передусім мораллю, але в процесі роботи йому довелося зіткнутися не з однією моральною дилемою: "Мікаель знав, що всі родини мають скелети в шафах. Але в сім'ї Вангерів був цілісінький цвинтар." Для Лісбет усе видавалося простішим, для неї не існувало напівтонів. Сюжет роману вийшов далеко за межі окреслених початково рамок. Те, що починалося як безперспективне копирсання в минулому, витягло на поверхню стільки бруду й жорстокості, що й уявити годі. Та вся гидота в книзі стосується не тільки родини Вангерів. Йдеться загалом про покидьків, які ненавидить жінок. Це чудовий, напружений, непередбачуваний та атмосферний твір із цікавими персонажами і соціальним підтекстом. Книга якісна та гарно оформлена. Переклад і редактура, до речі, відмінні. Продовження також читатиму і нарешті подивлюсь фільм 🙂. ⚠️ У книзі присутні потенційно тригерні моменти, серед яких сексуальне і домашнє насильство, жорстокі вбивства, жорстоке поводження з тваринами.
Анонім
Дивуюсь, чого ж раніше, на хвилі популярності не прочитала цю трилогію, бо, дійсно, вона вартує уваги. Такий захоплюючий сюжет! Люблю взагалі тематику, коли зустрічаються геніальні люди і щось починають мутити разом. Люблю і окремо геніальних персонажів, портрети яких ще й неймовірно якісно прописані, ти з ними проживаєш якісь події, почуття. Люблю, коли десь далеко-далеко в маєтку сидиш по ночах і розплутуєш якісь загадки, пахне трошки готикою (яку я останнім часом неймовірно обожнюю). Люблю, коли не розумію хто вбивця не те що з перших сторінок, а навіть з половини книжки. 700 ст. на секундочку! Це гідна праця, от правда, не на воді розведена, як зараз здебільшого трапляється на жаль. 😢 І не з хворої голови, коли читаєш і думаєш: «а так можна було? написати всю дурню, що у твоїй голові існує і видати це з посилом, а от це настільки геніально, що здогадайтесь самі, що то за каша у мене в голові, бо якщо не зрозумієте — ви дно, а не геній». Стосовно перевидання Небо Паблішинг, не подобається воно мені, абсолютно безглузда обкладинка, кольори, які не відповідають змісту, ще й цінник став разів у 100 дорожче у порівнянні з виданням Фоліо.
Анонім
Довгожданий психологічний детектив, прочитала на одному диханні.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях
