Коротко, мені не сподобалось. Трохи більш розгорнуто - мені так не сподобалось, що й досі бісить. Оцінка тільки за описи їжі, яких тут було багато і читати це було смачно. Мабуть, тестувати було б теж непогано. Але! Сюжети банальні, клішовані. Авторка намагається вичавити сльозу з усіх історій, щоправда, особливо не було з чого вичавлювати, але то все подавалось, як кризи героїнь, які поїхали ті всі кризи заїдати, запивати і заодно підучитись готувати. З математикою в авторки теж не склалось, раніше знаходила плутаницю з датами й роками, але скрін не зберегла. Ну в принципі, деякі романтичні соплі можна було пережити, допоки авторка не почала розводити теревені про війну. І отут вже було абсолютне непереможне бажання слати її х*ями. Від фраз, на кшталт гг "пощастило" побувати на полях, де воював дід, до варіантів повставати проти власної держави, що відправляє тебе воювати, ну да, це ж не загарбників треба вбивати, це ж держава винувата. Я уявляю такі поради в нинішніх реаліях, і розумію, що авторка не при тямі. Ну й зрозуміло, що треба з неспішного сюжету вичавити нотку драми, обов'язково коханцям треба посратися з нічого, щоб було бурхливе возз'єднання, власне, теж з нічого. Однозначно читати не раджу! Хіба що у вас романтичний настрій головного мозку, і вам терміново треба ще порція романтичної крінжі.

? «Паризька кулінарна школа» Софі Бемон — 4,5/5⭐️ Ця книжка — справжня екскурсія Парижем. У центрі сюжету — люди, які з різних причин приїхали до французької столиці, щоб навчатися в кулінарній школі. У кожного — своя неймовірна історія. Опис приготування їжі такий апетитний, що аж слинка тече! ?? Загальне враження від книги позитивне, хоча на початку вона мене не дуже затягнула. Але з середини сюжет «пішов як по маслу». Єдине, що трохи зупиняло — надмірна деталізація. Описано буквально все: одяг, їжа, місця, атмосфера.

?"Паризька кулінарна школа" – ольфакторна книга, котра розпочинається із цитати Віктора Гюго "Вдихайте Париж, це зберігає душу". Тут переплелися аромати блідо-фіолетових троянд, бургундського "Пінонуару", яєць en cocotte, запечених із тархуном і вершками. ?Читаєш і здається, що ти неспішно гуляєш Монмартром, задивляєшся на фокуси казкових факірів, годуєш крихтами мигдалевого круасану завсідників весняних літників – голубів?? Атмосфера чаруюча: з картатим мерехтінням вітрин цукерень і антикварень!✨️ ❤️‍?Тут, перебуваючи у цьому старовинному місті, під подовге смакування сиру й вина, три жінки з різними долями мають різні завдання. Зцілити зраджене серце, подолати затяжну творчу кризу, врятувати справу всього життя. Місто стає тим пластирем: його відомі ринки з пірамідами цитрусових, загадкові провулки, відреставровані двері – ліки у алябастрових плящинах. Бо якраз нові враження здатні відновлювати нас, всотуватись теплом у сонячні сплетіння, бережно виводити із облюбованої зони комфорту до зони росту, усвідомлення своєї цінності. Зрештою, з'являється бажання помічати звичні радості, насолоджуватись життям сповна. О, Франція здатна цього навчати☺️ Подейкують, нібито Людовік XIV перед стратою на гільйотині попросив шматочок сиру брі де Мо з товстою чисто-білою кіркою. ✒️ "Жодної тобі вдаваної скромності, як це по-французьки" – фраза однієї із героїнь книги Кейт. І справді, Париж звільняє від зайвих обладунків, торкається пелюстками тюльпанів із оцинкованих відерець сердець. Зрештою, місто пригощає тебе іскристим шампанським у високому позолоченому фужері і шепче на вушко: "Крихітко, люби себе. Йди до своєї мрії попри все. І роби це вишукано: в сукні з лелітками і босоніжках зі сатиновими бантами". ?Ця історія без надміру драми, а втім вона розплющує очі на багато чого. Ти відчуваєш як ростеш із персонажами, вчишся бачити не лише тильну сторону, а й виворіт. І всі ці складні питання помережані смаками, гастрономічними відкриттями. Я от після прочитання мрію скуштувати quatre-quarts – кекс, глазурований коричневим цукром із вершковим маслом та цукатами у вигляді фіалок.