Руне Белсвік

Чи любили ви у дитинстві (а може і зараз) булькати камінці у воду? Хоч в річку, хоч в море? Любили? А чи любите ви спати і снити чудові сни? Безумовно? Отже, головний герой цієї казкової книжки - Булькало буде вам до вподоби. Хоча, як на мене, усі герої цієї історії не залишать вас байдужими. Єдиний недолік цієї книги - це відсутність продовження українською. Хоча це цикл книжок, що дуже популярний у себе на Батьківщині, у Норвегії. Тому #видайтеукраїнською !!! Будь ласочка! Але і як самостійна книга - ця історія варта на нашу увагу. Отже, до Булькала. Книга чимось схожа на Вінні-Пуха (насамперед - милотою): теж звіри, теж цікаві, теж безліч пригод. І знову респект видавництву: оформлення, папір, навіть аркуші - усе на висоті! Точно буде цікаво читати як вам разом з кіндерятами, так і самим діткам, які уже непогано читають. Думаю, що сподобається усім, крім дуже гіперактивних дітей, але, можливо, і їм потрібен відпочинок. То буде норм. Пригоди відбуваються восени і герої всіляко намагаються зробити своє життя у цю прохолодну пору року цікавішим. І талановита Октава, і пекар Лис, і скромний Пундик. Є там і збитошник, тому пригоди будуть цікавими та повчальними, а для дорослих - трохи приправлені філософією. То ж почитати цю книгу - це реальна можливість зробити наше життя ваших дітей більш яскравим.

Анонім

📙 Я шалено люблю осінь та осінні книги! Мені так хочеться насолодитися їхнім різнобарв'ям, кольором, неспішністю, якоюсь аж медовою повільністю... 🍁 Чогось саме такого я і шукаю в осінніх читаннях: спокою, затишку, смачних страв і книжок. Признаюсь чесно, я ніяк не очікувала, що оця біло-зелена книга з дощиком на обкладинці буде про осінь! 🥧 "Десь далеко на світі є величезна гора з дверими. Якщо тобі коли-небудь вдасться її надибати, ту гору з дверима, і вдасться в неї зайти, то опинишся в пекарні й цукерні Пекаря Лиса. І якщо ти любиш свого носика, то просто мусиш знайти цю гору. Там так гарно пахне випічкою та книжками!" 🍩 Саме так розпочинається друга частина книги про Булькала, яка полонила наші серденька. Люблю скандинавів за те, що вони уміють знаходити щастя у простих і буденних речах, маленьких дрібницях, а головне уміють створювати затишок власноруч, а не чекають що хтось це для них зробить. 🍁 Булькало та ще четверо створіннячок живуть в долині біля річки. "Та це ж якийсь хутір, там, мабуть, геть нудно!" - подумаєте Ви. Та повірте мені на слово, життя там хоч і не бурлить, але спливає досить цікаво. То річка зникне, то неочікувані гості нагрянуть, то раптом знайдеться дитинча, а то й місцевий театр відкриється! Єдиний пекар на всю округу щодня замішує тісто, пече хрустики, хліб та тортики для чотирьох!!! плюс-мінус покупців, адже "бізнес є бізнес. Навіть, якщо покупець із Загрібайка нікудишній, бо він майже ніколи ні за що не платить, та покупець є покупець". 🍁 Книжечка насправді видалася дуже атмосферною, чудово підійде для читань на жовтень-листопад. Ми з дітками не просто прочитали її, а буквально прожили разом із героями. ☔ "Час від часу трапляється, що ті, які колись пішли, повертаються назад. Або вони щось забули, або просто пошкодували, що пішли. Особливо багато хто повертається темними й холодними осінніми вечорами, коли падає дощ". Погодьтеся, в таку погоду дійсно хочеться сидіти біля вогнища, відчувати підтримку близьких та радіти, що ти вдома...

Анонім

Скандинавська повість. Дуже скандинавська, дуже меланхолійна, повільна, екзистенційно-філософська. Але не варто одразу сахатися від таких означень, а сприймайте їх у позитивному ключі, в розуміння хюґе, якщо хочете. Пояснюю. П'ять героїв (дуже різних, але кожен - це певний архетип) живуть у прирічковому своєму комфортному поселенні. У них мінімум занять, багато пудингу і булочок, розмов біля каміна довгими зимовими вечорами, зустрічі у пекарні-кав'ярні, свято мармеладу. Динаміку тут творить не сюжет, а діалоги, які спершу виглядають простими і пустими іграми слів, але це не примітивні розмови, це радше спроби осягти своїм простим земним буттям сенс свого життя. Але! Тут жодних філософських закрутів і замутів. Простота, яка дуже легка, із присмаком меланхолії. Читала повільно і не хотіла, щоб книжка закінчувалася. Так, це пафосна фраза, але я вперше її використовую, бо саме час! Прекрасне зимове читання, щоб врешті разом з героями дочекатися весни, такої довгожданної після унинія від холоду та одноманітності. "Булькало" у мене тепер буде на одній полиці з "Лорангою", "Ян і Янеке", "Мумі-тролями", "Лафкадіо" тощо... Читання для задоволення. Однозначно.

Анонім