Неймовірне оформлення книги підкупило на прочитання. Я поринула в оповідь. Як мені подобається читати книги від двох оповідачів і з двома часовими лініями. Розповідь про кохання, дружбу й існування в Іншому світі. Трішки по-іншому уявляла завершення та не менше була здивована.
Анонім
🗡️ Міфи та казки дарують надію, спонукають вірити у краще, дають прихисток й можливість відчувати, що неможливе, зрештою, має шанси стати реальним.
✨🌛 Для мене ця книжка — готична казка, життя декількох оповідачів, що заблукали в темному маєтку, який шепоче їм свої історії. А всі ми знаємо, що вони починаються з порушених клятв.
Він — Наречений — бідний професор, якому випадає доля стати чоловіком неймовірно багатої Індиґо. А їхнє життя схоже на прекрасну казку, в якій вони насолоджуються одне одним та заглядають за куліси міфів й історій про кохання.
🔍 І тут чим менше вгадуєш, тим більша насолода читати. Спочатку все здається міфічним та фентезійним, але я б не радила піддаватися омані й вірити у фейрі, бо це, скоріше, містичний роман, аніж магічний реалізм.
⏳ Це справжня й атмосферна історія будинку та таємниць про які краще не знати.
Книжка про життя за розкішними стінами та багатством. І мені хотілось би, аби це було щось магічне, бо часом реальність виявляється занадто жахливою.
Тут багато алюзій на справжні казки, але мене захопило, як письменниця майстерно провела одну з оповідей від початку до завершення книжки. Я знайшла тут відсилання до «Хронік Нарнії», «Синьої бороди» та інших творів, і це певного роду вміло використаний психологічний прийом, який ідеально спрацював на мені.
🌿 «Остання оповідка квіткової нареченої» — ідеально атмосферна книжка, з легкою темною естетикою. Це той тип історій, які захоплюють мене та змушують вірити у них, шукати підтекст, хоча насправді все просто, проте неймовірно майстерно розкрито.
Блискуче, соковито й гарно написана проза, що розповідає таємниці, про які не варто говорити.
Анонім
Ця історія схожа на шрами на серці з яких зʼявилися квіти після всього пережитого. Вона темна, місцями дивна, емоційна і така глибока. Авторка дивує не тільки таємницями і любовʼю, а й сильною дружбою двох душ. А також казками, які стали певним захистом від реальності.
Індиґо і Азур. Дві дівчини. Дві частини однієї душі, що поєдналися болем і цілим світом, який існує лише для них.
Одна дружба, яка болить. Вона схожа на темну і спокусливо казку, яка з дитячої уяви перетворилася на сильну магію. Магію, що допомогла втекти від болю, який з ранніх років почав залишати свої шрами…
Вже доросла Індиґо зустрічає хлопця, який приніс в її життя кохання. Саме його очима ми розкриваємо світ Індиґо, його минуле і таємниці. Він, як спостерігач, який не міг торкнутися навіть своїм коханням істини, розуміння болю втрати, захованої дуже глибоко травми і навіть фантазій. Ця казка не його. Це голос Індиґо, який ледь чутний серед рядків, де був захований. Це голос Азур, який пробивається пошепки з минулого.
Атмосфера загортає у свої темні і загадкові обійми, що часом викликають холод по шкірі своїми моторошними голосами з минулого. Це таке переплетіння міфів, легенд і казок з реальністю, що створюють свій сад сповнений загадок, таємниць і чарів, що залишають свій слід у памʼяті.
Особливу магію дарує мова авторки. Магічні порівняння, що викликають захоплення. Кожен рядок, кожен абзац наче мелодія, яка зачаровує. Я вражена до глибини душі тим, як за цією красою слів авторка заховала таку темряву: травми дитинства, втрачання свого «я», біль втрати і загубленість у розмитих межах між правдою і фантазією.
Ця історія не про динаміку чи легке розуміння. Її потрібно відчути, ба навіть більше — прожити. Я визнаю, що мені вона далася нелегко. Моментами, як і герої, я вже не розуміла, де світ фантазій, а де реальний…
Книга нагадала мені щоденник, який знаходиш через багато років і відкривши його проживаєш ніби інше життя завдяки спогадам. Тому якщо ви готові поринути у цей готичний світ спогадів і таємниць, відкрийте цю книгу і пориньте в неї.
8,5 гарячих ❤️🔥 з 10
Анонім
Котолог
