Насправді у мене є три причини чому я вирішила прочитати цю книгу: 1. Мені сподобалась назва; 2. Мені сподобалась обкладинка; 3. Мені сподобався автор у соцмережах. Роман Голубовський у своїй збірці пише, що бажання висловитись переоцінене. Тому ось вам мій відгук на його «З нами житиме еласмотерій» :) «З нами житиме еласмотерій» — збірка оповідань, яка, як й інші збірки, має один недолік — у них є хороші твори і не дуже. Різниця тільки у причинах недужості. Перше, що для себе відмітила, це цікаві історії, які нівелюються своїми фіналами. Перше ж оповідання тому підтвердження. Ти захоплюєшся, втягуєшся, намагаєшся здогадатися до чого все веде, а… ні до чого 😶 І це дивно. Друге — топорна обʼєктивізація жінок. Зазвичай, у цій збірці про жіночих персонажів читати просто неприємно. І знову мені незрозуміло — чому так? Поряд з цим є досить сильні оповідання з глибокими сенсами. Наприклад, ось цей уривок з Регіону мені хочеться вивчити напамʼять: "Всім їм, приїжджим, тяжко в одну мить осягнути те, що ми осягали місяцями й роками. Ми мусимо допомогти їм витерпіти біль, який вони відчувають при спогляданні нашого болю. Всіх їх треба заспокоювати, тож така вже наша місія, і нікуди від цього не дітися." І я одразу хочу дати Голубовському Пулітцерівську, Букерівську, Нобелівську і яку-небудь ще премію. Але далі я читаю шось на кшталт Як мовчить Косовиця (ховаю цитату під спойлер) і моє завзяття втихомирюється: "— Ей! Ану сховайте! Мастурбувати при чужих — некультурно, — заявляє жінка, відбирає у чоловіка ремінь і кидається до дітей. Один і другий отримують по руках і таки ховають." Ну нє, ну Романе, ну нормально ж сиділи... За формою — дотепно, досить майстерно. За подачею — ну навіщо. В решті решт, у Романа Голубовського є оповідання про Романа Голубовського. На завершення автор залишає нам Вечірку — страшне, огидне, але все-таки необхідне оповідання про те, як вестерни влаштовують таку собі паті за мотивами українсько-російської війни з постановочними жахами, які ця війна несе в наше життя, а потім просто обтряхують штанішки, запивають стрес дорогим шампанським і живуть своє життя далі. Мене нудило, мені хотілося когось вдарити, і одночасно мені всіх нас було дуже шкода. У результаті я залишаю цю збірку у себе, і у мене на це є три причини: 1. Мені сподобалась назва; 2. Мені сподобалась обкладинка; 3. Мені сподобався автор у соцмережах. P.S: будь ласка, ніколи-ніколи не ображайте еласмотерія!

Наше життя, побачене ким? Нами ж, як в оповіданні імені себе. Впізнавані історії, типажі та характери. Про діда - моя найулюбленіша замальовка. Трохи нерівномірно написані оповідання, але настрою додають всі!

З Романом Голубовським можна і посміятися, а можна і посумувати. Не бійтеся заводити еласмотеріїв! Експериментуйте!

Ця збірка оповідань - в саме серденько. Важко визначити жанр, абсурд є, але й іронія є, самоіронія, лірика, постмодерністська гра тексту із самим собою й навіть одне пророцтво :) Згадана операція ну дуже схожа на "Павутину", аж полізла дивитись рік видання. Ця книга яскрава, жорстока, весела, незручна, тепла, кудлата, як еласмотерій. Одним словом, жива. Дуже раджу

Неймовірно насичений випуск, легендарний пул авторів та авторок, окремий респект за двомовність, чудовий подарунок для іноземного друга!

Дотепні, іронічні та гострі оповідання. Тут є над чим посміятися, пороздумувати та навіть посумувати. Деякі рядки хотілося читати вголос, щоб і друзі оцінили. Дуже сподобалося.

Цю збірку Романа Голубовського від видавництва Лабораторія спонукала прочитати "Книжкова премія блогерів" на весняному фестивалі "Книжкова країна". І хоча книга перше місце не отримала, такої кількості згадок книги та автора більше ні в кого не було. І не тому, що автор був в цей час у залі під час оголошення результатів!) Хоча, початково, цю книгу я обійшла стороною через позиціонування її як збірки абсурдних оповідань. Нагадаю, що оповідання частіше не моє, абсурд — тим паче. Так от, не треба вірити відгукам на цю книгу, моєму, в тому числі!) По-перше, в цій збірці абсурду практично немає. Це скоріше сарказм, сатира і дуже часто іронія, чи навіть пост-іронія, тому написано смішно. Дуже іронічними були оповідання "Персонаж" та "Роман Голубовський", де автор фактично ламає четверту стіну) По-друге, це шикарно написані оповідання, які викликають різні емоції і завжди неочікувано закінчуються. Найцікавішими для мене були оповідання "Регіон", "Венера Мілевська" та "Усміхнені люди", в яких сатирично показуються різні сфери та сценарії нашого життя. По-третє, сюжети оповідань настільки близькі до нашої реальності, що місцями це дуже серйозно і тому тригерно та болісно читати. Наприклад, оповідання "В'язень" та "Вечірка" були некомфортні загалом і викликали сильне обурення. Це цікава і незвична збірка оповідань сучасної української літератури, яку варто спробувати прочитати!

🦏 Взагалі я майже не читаю оповідання. Але цього разу мене зачепив еласмотерій. Треба ж було дізнатися, що це за звір такий. 🤷‍♂️ Відверто скажу, що писати відгук на збірку оповідань складно — бо твори різні, і я б оцінила їх по різному. Тому сьогодні оцінки не буде. Загальне враження: це креативно, сміливо, незвично, екзотично, живо. Стиль автора та його мислення місцями в гарному сенсу шокують. Майже всі оповідання містять абсурд різного ступеня, і це не зовсім мій жанр. Є тут і більш звичайний гумор, і сатира, і філософські роздуми. Над деякими оповіданнями я реготала в голос, а деякі зовсім не зрозуміла. В будь-якому випадку, майже всі твори, хоча вони і гумористичні, не назвеш легким чтивом. Треба відшукати підтекст й осягнути метафори. 💖 Найбільше мені сподобалися твори: "Регіон" — оповідання про містечко, де всі вимушені працювати на літературному заводі. "Як воно — зростати у такому місті, де все підпорядковано лише мистецтву? Твій прадід працював на заводі митцем, твій дід працював митцем, твій тато також, ти майже напевне закінчиш там само, і діти твої, якщо пощастить мати дітей, також. Мистецтво тисне на усіх жителів регіону й позбавляє вибору. І ти живеш серед таких самих, як і ти, позбавлених вибору людей." "Персонаж" — цікавий хід, бо це оповідання про оповідання, яке ми прочитали раніше 😁 "Венера Мілевська" — оповідання про "новий вектор" українських поп-зірок після 24 лютого 2022 року. "Валя співає: — Я перевзулась у нові чобітки, — Руля радісно демонструє два підняті до гори великі пальці. — І вже не босою, ходжу Батьківщиною, Тепер над вишнею видніють цятки, Це козаки, мов хрущі, солов'ї мої." "Роман Голубовський" — самоіронічне оповідання, і ще один хід, який мене здивував. До речі, ступень самоіронії та креативності автора можна оцінити за відгуком, який він написав про свою книгу. Про кожне оповідання розповіла вам дуже стисло, бо не хочу спойлерити. Отже, підсумовуючи: проза Романа Голубовського зайде точно не всім, але спробувати варто.