Книга непогана, але чесно кажучи я не побачила там того чорного гумору, та й гумору цілком. В книзі описується ірландське повстання, але не з боку героїзму. Герої не є поганими, але й хорошими їх не назвеш. В кожному була своя родзинка. Найбільша родзинка була в Ґерті. Ґаллаґер задніх теж не пас напочатку. Чесно — це було огидно і неочікувано. Я не думала, що під «бурлескна та дещо масна історія» малось на увазі те, що для мене ця книга стала «стародавнім дарк романом». Але книжка доволі цікава та читається легко. Тому для прочитання раджу, але позначка як мінімум 16+ мала б бути.

«Зазі в метро» — це бурлескна, дика, криклива комедія, у якій маленька дівчинка Зазі приїжджає до Парижа і мріє проїхатись у метро… але воно страйкує. І починається хаотичне, шалене, майже сюрреалістичне блукання містом, де всі дорослі — трохи дивакуваті, а Зазі — гостра на язик і безжальна до будь-якого авторитету. Це анархічна сатира, наповнена жаргоном, неологізмами й мовними вигадками, які збивають з пантелику й викликають сміх. Але сміх цей — з ухмилою, бо під веселістю — критика суспільства, моралі, штучності культурних рамок. Обидва твори — маніфест гри, вільної літератури, дивацтва й сміливості мислити нестандартно.

Іронічно-сатирична інтерпретація на тему... Дублінського повстання 1916 року у Світлий Понеділок. Коли ірландські повстанці захопили відділення пошти, усіх працівників вивели, але в жіночому туалеті залишилася одна дама. Британка. Така вся новомодна, нерелігійна, у кружевній білизні, а не в панталонах тощо... І коли її знаходять ірландці, починаються всілякі родзинки сюжету, іноді з інтимними нотками. Це невеличкий за обсягом роман. Але гумор тут доволі інтелектуальний, іноді трохи чорний. Часто доводиться бути в контексті ірландської історії, щоб зрозуміти їхні жарти. Наприклад, коли ірландці запитують британку, що та думає про непорочність Божої Матері. У відповідь вона каже: "Я знаю, що ви всі папісти" {це про католиків і протестантів). Згодом, коли тема розвивається далі, каже, що вона агностик. Але попри це вона регулярно виголошує God save the King. І таких обігрувань тут чимало. Гумор дещо в стилі Пратчетта, а може мені так здається, бо я читала його лише "Поштову лихоманку".