Були дуже високі очікування від книги, але вони себе виправдали! Книга мені сподобалась, хоч це і не притаманний для мене жанр. Хочеться познайомитись з іншими книгами автора також.

Мені сподобався стиль автора, це така прям гостра сатира на расизм, на тогочасну політичну ситуацію в Америці, політиків і соціальні явища загалом. Від чорного гумору та абсурдності часом складалось враження, ніби читаю щось заборонене. Гумор тісно переплітається з жорстокістю та трагічними історичними подіями. Саме з цієї книги я вперше дізналася про Еммета Тілла, його жахливе вбивство та наслідки цього вбивства. Як книга з ідеєю й потужним посилом - це чудово. Але як детектив або просто сюжетна історія - мені не надто сподобалося. Втім, сама ідея поєднання жанрової прози з настільки важливою темою мені здається дуже вдалою.

Цей роман залишив слід у моїх думках і змінив сприйняття частини історії США. Нам, українцям, важко повною мірою зрозуміти проблему расизму в Америці, її глибину, біль і масштаби. Дерева в контексті роману це символ лінчування темношкірих в США, коли людей вішали саме на деревах. Дерева стали мовчазними свідками смерті. Метафора очевидна: коріння расизму глибоке, старе, живе, як коріння самих дерев. Це роман не лише про злочин і покарання, а про памʼять і про те, що минуле не минає, якщо його не осмислити. Персіваль Еверетт, як темношкірий автор, використав імена реальних жертв лінчування, поєднавши документальну правду і художню вигадку. Перші сторінки даються нелегко, потрібно звикнути до іронічного стилю, огидних описів злочинів і здатності автора говорити про страшне з сарказмом.

Супер, вражає

Це одна з найсильніших книжок, які я читала останнім часом. Вона починається як детектив із дивними й жорстокими вбивствами, але дуже швидко стає зрозуміло, що це набагато більше, ніж жанрова історія. Це про минуле, яке не відпускає, про пам’ять, яка встає з могил, і про справедливість, якої не було. Символіка тут для роздумів. Дерева - шибениці, на яких лінчували темношкірих, і коріння, яке неможливо вирвати з ґрунту історії. Зникнення тіл - натяк на те, що суспільство намагається «сховати» правду, але вона все одно повертається. Більш детальне роз'яснення фіналу мені навіть довелось пошукати в інтернеті 🤭 Отже, мертві, що встають у фіналі - алегорія історичної пам’яті та своєрідний Страшний суд. Те, що було замовчане, приходить за відповіддю. Мені сподобалося, як автор поєднав чорний гумор і сатиру з історичним жахом. Поліція й чиновники комічно безпорадні - це пряма алегорія на державу, яка десятиліттями удавала, що расизму «вже нема». Але поруч із сюрреалістичною жорстокістю справжній біль, адже в основі сюжету реальна історія Еммета Тілла, чия смерть стала символом усієї расової жорстокості в Америці. Це не легка книжка. Її сила в тому, що вона говорить мовою гротеску про те, що минуле не можна поховати. Якщо суспільство відмовляється від правосуддя, воно отримає привидів історії. Бо поки ми ігноруємо минуле, воно буде вростати в нас корінням.

Щойно дочитала "Дерева", і у мене неоднозначні відчуття... Найперше, про враження - спочатку читалося як крутезний і закручений трилер (вбивства у замкнених кімнатах, трупи темношкірих, що зникають і з'являються знову і головне не зрозумілий мотив!), далі почалася хаотична писанина із додаванням різних персонажів - навіщо стільки?!. А наприкінці автор вирішив зі свого досить непоганого трилера зробити політичну сатиру - тут і "стібання" з Трампа, і висміювання законодавчої системи в цілому. А кінцівка взагалі шедеврально змістилася у бік містики!🥴🤔 Ось такі (як на мене) вийшли в автора "американські гірки"... З плюсів - читалося дуже легко! Зацікавив історичний контекст твору - особливо драматична історія підлітка Емета Тілла, якого лінчували, а вбивці не були покарані🥴😔. Трохи погуглила і дізналася більше про походження терміну "лінчувати" (коли виник, які події стали мотивацією та ще багато цікавого). Раджу ознайомитися, якщо не обізнані у цьому питанні! Ще одне цікаве спостереження - на початку твору було багато лайки між героями (особливо копи містечка Мані), а наприкінці вона майже відсутня - мабуть, перевиховалися😉. Отже, підсумовуючи, мабуть, твір таки вдався П. Еверетту, якщо так багато запитань до роману і багато різних відгуків... Але кожен окремо вирішує лише після прочитання.

Зухвалий, іронічний, потужний роман. Геніальний від початку і до кінця - він заворожує, тримає, змушує сміятись і плакати, думати й рефлексувати. Викликає вир емоцій - від захвату до огиди. І точно не залишає байдужим. ✔️Історія розпочинається в маленькому містечку Мані, штат Міссісіпі, де розслідується низка жорстоких вбивств. На місці кожного злочину присутні двоє мерців – білий чоловік і темношкірий хлопець, схожий на Еммена Тілла, підлітка, якого лінчували багато років тому через брехливе звинувачення білої жінки. Невідрефлексована травма людей, яку насправді й неможливо відрефлексувати. Це той біль, який передається із покоління в покоління, який всотується з молоком матері і супроводжує все життя. Це той крик, який необхідно випустити на волю. Це той біль, про який потрібно говорити і потрібно писати. Це те, що допомагає нам пам’ятати, що завжди існує те, що неможливо пробачити, неможливо відпустити і водночас із цим вкрай важко жити.

Найкраща книга липня, а можливо і всього літа Однозначно ввійде у ТОП найкращого за рік. Достеменно стане поруч із тими книгами, які згадуються першими на оці традиційні питання "а що б ви порадити почитати в цей період року під фламбе з язичками канарок?" чи на "а яку б книгу ви узяли з собою у навколосвітню подорож?" ⬛️ Чорний чорний гумор. Сатира, яка межує із абсурдом, але лишається в межах осяжного, хоча й з дрібкою магічного реалізму. Сцени, які впізнаються з трьох нот, якщо ви хоча б раз дивилися хоча б один фільм Тарантіно. 🫀 Невимовно страшний крик про біль, що отруює цілий народ вже котре століття. Роз'ятрена рана, що пульсує свіжою кров'ю вже котре десятиліття. Ні, це далеко не спроба примиритися із минулим, зрозуміти чи пробачити кривдників. Це дзеркало, яке автор ставить перед самопроголошеною "панівною расою" і показує, чому примирення неможливе у озорому майбутньому. 🖤 Гострий, як скальпель, соціальний роман про теми, на які, здавалося, взагалі неможливо писати так, аби читач гомерично реготав, але... ♟️ Але автору можна. І так писати, і використовувати слова, за які в культурному місці можуть й забанити, і саме так все викрутити. 🖇 Як я вже казала, тепер це друга книга, яку я буду радити тим, хто хоче навчитися писати ідеальні діалоги. І я ще буду писати про неї, бо неможливо висказати за один раз все, що хочеться кричати.